У Перемишльському музеї, що в східній Польші, зберігається сімейний портрет, який, можливо, мало чим відрізняється від подібних, написаних відомими і невідомими художниками в 16-18 століттях на замовлення заможних шляхетських родин. Автором цього –   з високою імовірністю –  вважається Августин Мірис (1700-1790), художник-ексцентрик з шотландським корінням і дивною біографією, авантюрний початок якої припав на Україну, де він, випускник Римської академії мистецтв, встиг повоювати, відсидіти у в’язниці, повдавати монаха, а потім звідси втекти до Гданська. Можливо, саме якісь українські пригоди привели його в містечко Дубецько над Сяном у тодішньому Руському, а нині Підкарпатському воєводстві. Упродовж кількох років він гостював у власників цього містечка, малюючи їхні портрети. З тих полотен збереглися не всі, але те, на якому художник увіковічнив усю сім’ю разом у 1753 році, дожило до наших часів.

Чим же цікавий цей родинний портрет саме для нас – малинчан?

Річ у тім, що на ньому ми можемо побачити останню власницю Малина з роду Єльців, графиню Анну Красицьку. Вона була однією з племінниць генерала Антонія Єльця, останнього з чоловічої лінії цього роду – роду, який володів Малином і навколишніми селами впродовж століть. Анні цей спадок дістався по довгому розподілу всіх маєтностей між її тітками й сестрами, та окрім цього за нього їй ще довелося судитися з єзуїтами. Після того, як справу було виграно, вона продала Малин володимирецькому писару Гнату Кордишу і, таким чином, подальша історія міста вже була пов’язана з іншими родами. Сама ж прожила в Дубецько, в маєтку свого чоловіка.

На час написання картини чоловік її вже не жив, та його образ уважний глядач може побачити теж: портрет графа Красицького, хелмського каштеляна, – роботи, скоріше, того ж Августина Міриса – висить на стіні, і він ніби присутній у залі – разом із дружиною й дітьми. В центрі – Анна Красицька, зліва від нас – дочки Маріанна й Бригіда, наймолодший Кароль сидить із песиком, за матір’ю стоять трохи старші Ксаверій і Марцін, дорослі Антоній та Ігнацій.

Саме найстарший, Ігнацій, стане найвідомішим із Красицьких і буде дбати про всіх своїх рідних все подальше життя. Як священник він зробить блискучу кар’єру, пройшовши шлях від каплана до архієпископа, він товаришуватиме із європейськими монархами, засідатиме в судах і колегіях, але славу і шану, що переживуть його на віки, він здобуде як діяч епохи Просвітництва –  як поет і письменник. Сучасники назвуть його «ксьондзем польських поетів», і цей титул збережеться за ним і до наших часів. Він напише вірш, що стане надовго народним славнем Польщі, укладе одну із найбільших енциклопедій свого часу, перекладатиме твори античних поетів, напише байки, поеми і повість, які покладуть початок новій польській літературі.

А поки, на цій картині в родинному колі, він, що тільки-но приїхав додому з Варшави, де навчається у семінарії, наче як із недовірою дивиться на художника, що ж у того вийде? Можливо, він тоді вже здогадувався, що мистецтвознавці не дуже цінуватимуть творчість шотландця.

А, можливо, він думає тут про інше – про те, що він скоро, як молодий священник, отримає призначення на київську кафедру. А далі, може, думає, чи не заїхати по дорозі на Київ у предківський Малин.

Віктор СТУДИНСЬКИЙ, м.Малин

Спеціально для СП