Буквально днями Житомирською ОДА оприлюднено черговий рейтинг — за підсумками першого півріччя цього року Малин знову лідирує серед 28 міст та районів Житомирщини. До речі, за останні п’ять років наше місто ні разу не втратило своїх перших позицій у ньому.

Для тих, хто не в курсі, зазначимо: оцінювання задля визначення рейтингового місця відбувається за показниками, що характеризують ситуацію у соціально-економічному розвитку районів та міст обласного значення за 5 напрямками: економічна ефективність, інвестиційний розвиток та зовнішньоекономічна співпраця, фінансова самодостатність, ефективність ринку праці та розвиток інфраструктури.

Показники — річ уперта. Здавалося, радіти б і гордитися таким досягненням… Одначе, чимало малинчан навпаки — чим ближче до виборів, тим більше критики звучить на адресу мера та його команди й звинувачень на відсутність того самого позитиву в розвитку міста.

Тому нинішнє інтерв’ю з Малинським міським головою Олексієм Шостаком ми вирішили побудувати саме на тих запитаннях, які найчастіше звучать останнім часом як докір йому і його команді.

— Олексію Григоровичу, давайте почнемо зі стоматології, її закриття викликало чи не найбільший спротив…

— Це рішення нам далося також непросто, й продиктоване воно було реформаторами з міністерства. Держава припинила фінансування медицини за колишнім принципом, встановивши оплату за надані медичні послуги по факту, попередньо затвердивши їх вартість. Тобто медустанови мали перетворитися в комунальні заклади, продовжувати надавати послуги та отримувати за це оплату від держави по принципу госпрозрахунку. Будь-які інші варіанти — платіть за це з власної, так би мовити, кишені, себто міської казни. Ми реорганізували стоматполіклініку в КП, але колектив не задовольняла запропонована державою система оплати праці, тому вони не подали заявку на отримання ліцензії. Давайте чесно зізнаємося: багато років наше стоматоб’єднання — це був приватний бізнес за бюджетні кошти. Але нині для міста утримувати цей заклад самостійно, без участі держави — це непосильна ноша, адже тільки на зарплати лікарям ми мали би віднайти у бюджеті від 3 мільйонів гривень до кінця року, а ще ж — утримання середнього та молодшого медперсоналу, оплата енергоносіїв тощо, і це в умовах пандемії, де кожна копійка має ціну. Тож сталося те, що сталося, інших рішень просто не існувало.

— Сталося, що навіть вирвати зуба у приватників декому не по кишені, а з гострим болем, особливо у вихідні, і взагалі не знаєш, куди подітись…

— Ургентна допомога, себто якщо в людини той же гострий зубний біль, надається і зараз. Таку допомогу місто замовляє лікарям приватної практики, й отримати її можна традиційно, в порядку екстреної допомоги, через 103. Водночас зараз іде процес отримання відповідної ліцензії на відкриття стоматкабінету в нашій лікарні, ще один кабінет буде в мікрорайоні паперової фабрики, де можна буде отримати безоплатну допомогу пільговикам, дітям, у рамках медобстеження, призовникам… І бюджету це обійдеться значно дешевше, ніж 3 мільйони…

— В зв’язку з цим виникає ще одне запитання: а що буде з приміщенням стоматології? Чи не стане воно ще одним пам’ятником безгосподарності, як кінотеатр у центрі міста?

— Давайте спочатку по кінотеатру. Це справді болюча тема. Але, по-перше, цей об’єкт ніколи не був власністю міста. Свого часу районна рада продала його, і тепер це — приватна власність, яку захищає закон, тобто вона є недоторканою. Єдине, на що ми змогли вплинути у цій ситуації, це змусити власника укласти договір оренди землі під цим об’єктом і платити за ним у міську казну…

Що ж до приміщення стоматології, то доля частини його уже відома: її буде облаштовано під відділення гемодіалізу — по-простонародному, очищення крові, якщо в людини не працюють нирки. Сьогодні в місті проживає сім хворих, яких через день ми змушені возити на цю життєво важливу для них процедуру до Коростеня. Шестеро таких хворих нині — в Радомишлі. Цієї кількості достатньо для відкриття даного відділення. Ціна цього питання — також сотні тисяч гривень, але здоров’я малинчан вартує куди більше…

— З останнім важко не погодитись. Але що зі статусом нашої лікарні, чи буде вона таки  опорною?

— На цю тему вже мовлено-перемовлено. Скажімо, чому Коростишівська лікарня, яка надає нині всього сім пакетів послуг, змогла отримати статус опорної, а Малинська, в пакеті якої 12 послуг, — не була від початку включена до переліку таких…

Хоча область відповідне рішення вже прийняла, і зараз чекаємо доповнень до розпорядження Кабміну про це. До речі, наша мета — не опорна, а лікарня інтенсивного лікування, статус же опорної став нам цікавий після анонсованої державою фінансової підтримки таких закладів. Та й навіть при цьому головне — не статус.

— А що, на Вашу думку?

— Аби малинчани могли отримувати в нашій лікарні якісні послуги, і спектр їх тільки розширювався, щоб перебування хворих у лікарні було якомога комфортнішим. Це один із основних наших пріоритетів. За останні роки тільки на придбання медобладнання було спрямовано з міського бюджету понад 4 мільйони гривень — закуплено ендоскоп, лапароскопічну стійку, обладнання для новонароджених… 4,8 мільйона гривень було виділено на ремонт та облаштування оперблоків, дитячого, терапевтичного, пологового відділень. Останнє, до речі, сьогодні визнане одним із найкращих у області, й до нас тепер їдуть народжувати з інших районів і навіть областей. Ми розпочали ремонт приймального відділення — з тим, щоб хворому тут могли одразу надати всю необхідну первинну допомогу: рентген, аналізи, УЗД і т.д. Розпочато роботи й для облаштування у місті комп’ютерного томографа. Встановлено сонячні батареї на даху лікарні, чим забезпечено підігрів води у п’яти відділеннях лікарні. Цей проект, нагадаю, реалізовано як грант ООН вартістю 40 тис. доларів. За ці роки наші медичні заклади оновили свій автопарк, проведено капітальний ремонт, закуплено та встановлено нові морозильні камери у міському морзі.

Не кажу про те, що нині наша лікарня виконує функції закладу першої хвилі лікування від Ковід, і поки на державному рівні вирішували проблему забезпечення медиків спеціальними захисними костюмами, ми їх закупили за власний кошт, і не дешеві, як дехто, а такі, які справді могли б уберегти здоров’я наших лікарів. Поки держава розчухувалась — ми й гроші на доплати нашим лікарям виділили, гарячу воду завели в кожну палату інфекційного, кисень підвели, лікарня придбала новий апарат ШВЛ…

— Добре. Облишмо медицину й перейдімо до іншого питання, за яке «б’ють» владу. Це — наші дороги. Одні нарікають на те, що ремонтувати їх почали в акурат під вибори, навіть міст через Іршу побіліли. Інші, побачивши, як саме ремонтують, вважають, що влада неефективно використовує бюджетні кошти, більше того — відмиває їх  собі у кишеню…

— Давайте спочатку щодо мосту через Іршу. Приємно, що тут бодай щось почали робити, але це не наша, так би мовити, заслуга. Балансоутримувачем нашого мосту є обласна держадміністрація, тобто навіть якби ми захотіли провести якісь роботи з його благоустрою, то отримали би звинувачення в нецільовому використанні бюджетних коштів. Тепер щодо доріг, а саме, що ремонтувати їх активно почали лише перед виборами. Давайте згадувати разом.

2016-й рік: капітальний ремонт вулиці Українських повстанців (про поточні, грейдерування, відсипку щебенем — тут і далі упустимо); встановлення примусових засобів зниження швидкості або, як їх називають, «лежачих поліцейських» у мікрорайоні вул. Огієнка та біля п’ятої школи.

2017-й рік: капітальний ремонт асфальтобетонного покриття по вулицях Лисенка та 30 років Перемоги…

2018-й рік: капітальний ремонт асфальтобетонного покриття по вулиці Грушевського…

2019-й рік: капітальний ремонт вулиці Танкістів-Кантемирівців…

2020-й рік: капітальний ремонт асфальтобетонного покриття вул. Шевченка; поточний ремонт доріг по вул. Кримського, Грушевського, Володимирська, Огієнка, Заводська, Покровська, Миру, ГМП, Бондарик, Суворова, Чорновола, Барміна, Осипенка, Мічуріна, Безіменна, Українських повстанців, Лисенка, Шкільна…

Звісно, хотілося б більше. Та, думаю, кожен розуміє: ну не можемо ми в окремо взятому місті збудувати європейські дороги — усі й відразу. Це загальнодержавна проблема, на вирішення якої поки достатніх коштів немає ні в держави, ні в муніципалітетів…

— Малин, проте, останнім часом часто порівнюють з Ірпенем, Бучею, мовляв, як ці, такі ж маленькі містечка як Малин, змінились, і в плані доріг зокрема, а у нас…

— Невдале порівняння. Один лиш факт: Ірпінь має на сьогодні бюджет у сумі приблизно 1 мільярда гривень, з яких 400 мільйонів — це саме бюджет розвитку, за рахунок якого можна будувати і дороги, й іншу інфраструктуру. Ми ж маємо загальний бюджет у сумі всього 300 мільйонів, з яких бюджет розвитку складає лише 10 мільйонів. Звідки, передбачу інше запитання, у них, себто ірпінців, такі кошти? Ви ж бачите, як розрісся Ірпінь за останні роки багатоповерхівками, перетворившись, як і Буча, по суті, в спальні райони столиці. Звідси й відрахування до бюджету, які забудовники мають вносити на розвиток інфраструктури за законом. Хоча і за картинку мусиш у чомусь втрачати, а втрачають вони в переповнених шкільних класах та відсутністю місць у дитячих садочках.

— І все ж, чим більше будується, так розуміємо, — тим більші відрахування. Чому тоді до нас не заходять будівельники? В нас же теж он яка квартирна черга…

— Черга — на соціальне житло, а тих, хто може собі дозволити придбати нову квартиру в Малині — одиниці. Як приклад, багатоповерхівка по вулиці Машинобудівників, 10, де вже скільки років не можуть продати усіх квартир… Хоча ми підготували чотири земельні ділянки під потенційного забудовника багатоповерхового житла. Цей ринок тісно зв’язаний із соціально-економічною ситуацією в країні, а вона, рано чи пізно, має покращитись.

— До речі, ще один докір, який прозвучав останнім часом у соцмережах на адресу влади, — це щодо облаштування прибудинкових територій. Мовляв, також тільки під вибори почали…

— Але це ж не так, і мешканці багатоповерхівок про це знають.

Не за день і не за місяць було відремонтовано асфальтове покриття прибудинкових територій біля багатоповерхівок по вулицях Огієнка, Машинобудівників, ГМП, Гагаріна, Грушевського, Стуса, Дорошок, Володимирська, Партизанська, Чорновола, Барміна, Лисенка… Як і здійснено поточний ремонт вуличного освітлення на прибудинкових територіях багатоповерхівок по Огієнка, Володимирській, Дорошок, Миру, Лисенка, Машинобудівників… До речі, за ці роки було створено 14 ОСББ, куди увійшло 22 багатоквартирні будинки, а на підтримку цих об’єднань використано 1 млн. 215 тис. грн.

— Вуличне освітлення — ще одне питання, за яке «б’ють». Мовляв, он жителі Макаренка скільки звертались з цього приводу, а влада не реагує…

— Буде й на Макаренка! Дійде черга до всіх. Поки що ж, гадаю, в плані освітлення вулиць нам і так вдалося немало. Воно, нарешті, з’явилося на Міщенка, Чернишевича, Кучевського, Сім’ї Сосніних, Каштановій, Будівельників, Ковпака, Стаханова, Жукова, Привокзальній й однойменному провулкові, Тухачевського і провулкові, Осипенка й двох провулках Базарний, Комарова, Філатова, Терешкової, Танкістів-Кантемирівців, Косарєва, Древлянській, провулку Чорновола, Іршанській, Слобідській, Дібрівській, Франка, Антоновича, частково ГМП, Затишній, Крилова, Пиріжківській, Поліській, Квітневій, Яремчука, Молодіжній, Кузнєцова, Автомобілістів, Героїв Крут, Кутузова, Пляжній, провулку Грищенка, Партизанській, Захарченка, Єгорова, Тургенєва, проспекті Машинобудівників… На багатьох вулицях замінили за ці роки світильники на більш енергоефективні, що дало суттєву економію для бюджету. Думаю, більшість малинчан помітила й встановлені нещодавно креативні світильники по Грушевського, а минулого року — на Гагаріна. З’явилися вони й у нашому парку…

— Щодо парку, то він таки досить змінився останнім часом.

— І не один парк. У минулому році ми привели до ладу фабричний, а в цьому — працюємо в центральному.

— Одні, проте, це помічають і хвалять владу: мовляв, нарешті, й до нього руки дійшли. Інші ж і тут стараються знайти негатив, дорікаючи, скажімо, незавершеними роботами з очищення ставків…

— Ставки дочистимо, й територію довкола їх облагородимо. Човни, катамарани, стаціонарні мангали… — усе це обов’язково буде. Як і велодоріжки та роледроми, й багато чого іншого, що зробить наш парк справді місцем сімейного дозвілля… Але й нині, переконаний, навіть найбільші скептики уже не можуть не помічати тих позитивних змін, які сталися в парку: оновлений фонтан, дві комфортні локації для відпочинку, пам’ятник Малуші, викладені тротуарною плиткою доріжки, і в планах такими вони будуть усі…

— А чому, питає дехто, маючи на території міста підприємство з випуску тротуарної плитки, в Малині досі не викладений нею бодай центр?

— Торік власні надходження міського бюджету були збільшені на 30 мільйонів, і цієї суми, для прикладу, вистачило б, аби викласти плиткою один із районів міста… Але це, якби я й мої заступники та депутати думали про дешевий (хоча в даному випадку — й не дуже) піар, саморекламу… Та, коли в тебе в третій школі дах валиться, перша такі ж проблеми має, якщо котельня в першому дитсадку прямісінько під групою… Звісно, викладена плиткою вулиця чи інше щось яскраве одразу кинулося б у вічі. А хто побачить той же новий дах на школі, а хто зітхне з полегшенням, що з-під приміщення групи у дитсадку винесли котельню? Навіть не всі батьки…

До слова, за ці роки на поліпшення матеріально-технічної бази закладів освіти було спрямовано 7 мільйонів гривень, а на ремонт та облаштування приміщень — 19,3 мільйона власних та залучених з бюджетів усіх рівнів коштів. За рахунок цього проведено заміну вікон та дверей у ЗНВК «Школа-ліцей №1», реконструкцію фасадів дитсадків №1 та №5 «Веселка», добудовано внутрішній санвузол у ЗОШ №3, проведено заміну дахів у першій та третій школах. У місті запрацював Інклюзивно-ресурсний центр. Діє науково-освітній проект «Інтелект України». І це тільки поверхнево.

— Що можете ще поставити в плюс собі і своїй команді за нинішню каденцію?

— Те, що ми не бачимо, але відсутність чого відразу помічаємо. Для прикладу, будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію мереж водопостачання на вулицях ГМП, Танкістів-Кантемирівців — до ЗОШ №6, Ватутіна, Машинобудівників, 30 років Перемоги, пров. Щербакова, Дорошок. На умовах співфінансування впроваджено проект по заміні застарілої мережі водогону по вулиці Шевченка. Здійснено капремонт каналізаційних мереж на вул. Миру, Лисенка, Гастелло, Машинобудівників, Огієнка… Капітально відремонтовані третій та четвертий фільтри водоочисної станції. До речі, здійснено це за останні 50 років уперше.

За ці п’ять років було збудовано в місті й сім нових сучасних автономних котелень: три — у мікрорайоні паперової фабрики, дві — дитсадках №1 та №5, одна — у ЗОШ №4 й одна — у міському будинку культури. Реконструйовано й діючі системи теплопостачання по вул. Гагаріна та Приходька.

У місті запроваджено нову систему збору сміття — контейнерну, для чого придбано дві сучасні сміттєзбиральні машини вартістю 2,5 млн. грн. кожна та понад 400 контейнерів.

Облаштовано додаткову карту Городищанського кладовища, і хоч це делікатна тема, але проблема для північної частини міста була дуже серйозна, а вирішення її тривало більше двох років. Місто розширило площі й під майбутнє поховання на новому кладовищі №2.

А ще за цей час у місті було закуплено та встановлено близько 70 камер відеоспостереження з виведенням на пульт поліції. Стерилізовано та вакциновано від сказу 157 безпритульних тварин, що дає змогу в подальшому значно зменшити їх кількість.

Зрештою, відкрито міський краєзнавчий музей. Запроваджено проведення щорічного Всеукраїнського фестивалю «Інкубатор ремесел».

Реалізовано й ряд соціальних проектів, у тому числі й за підтримки програми Британської ради у галузі міжкультурного діалогу та соціального розвитку «Активні громадяни». Місто стало учасником проекту «Будуємо Україну разом».

Та хіба все отак згадаєш одразу? Але певен: більшість малинчан бачить ці зміни на краще. Так, хотілося б, звісно, більше. Як і більшої підтримки з боку містян. Критикувати куди простіше, значно важче — підставити плече, подати ідею, підказати, як її втілити. Хоча останнім часом у нашому місті дуже багато з’явилося громадських активістів, креативних людей, які справді намагаються змінити життя малинчан на краще. І це радує, і це вселяє надію.

— Ну й не можу не запитати: які ваші плани на нинішні вибори? Принаймні вашої агітації ніде не видно.

— Робота не залишає мені часу агітувати. Моя агітація — це звіт за ці п’ять років. А людям вирішувати — рухаємось ми далі чи зупиняємось на досягнутому.

Розмову вела Олена ІВАНЕНКО.