У Малині не стихають розмови щодо наслідків прийнятого нещодавно ВР рішення про новий територіальний поділ України й Житомирщини зокрема, в результаті якого наше місто втрачає статус районного центру. У зв’язку з цим ми вирішили дізнатися про думку стосовно адміністративно-територіальної реформи колишнього мера Малина, а нині — доктора історичних і кандидата економічних наук, професора Київського національного торговельно-економічного університету Володимира Аркадійовича Студінського.

— Володимире Аркадійовичу, що Ви взагалі думаєте про проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні?

— Реформу в системі адміністрування територіальними одиницями потрібно було проводити ще на початку 1990-х, одразу ж після здобуття незалежності. Не можна сказати, що в цьому плані нічого не робилося, проте кардинально нічого не змінювалося. Та заходи щодо впровадження системи вертикалі виконавчої влади на місцях лише посилювали «перекоси» в плані організації функціонування місцевого управління та самоврядування. Чесно кажучи, в ті роки я був прихильником не стільки якихось управлінських конструкцій, а виступав за надання більш широких прав і повноважень місцевим радам і виконкомам, особливо у фінансово-економічній сфері. Не можна ефективно управляти територією, не маючи відповідного бюджету.

— Тобто Ви вважаєте, що ця адміністративно-територіальна реформа вчасна?

— Я сказав би, що вона потрібна, але… І саме за цим «але» приховано чимало незрозумілих речей.

— Наприклад?

— Особливо це стосується саме функціонального навантаження на області, субрегіони та об’єднані територіальні громади. Інше — який статус міста в такій системі, села чи селища, система формування бюджетів та інше.

— Для багатьох складно зрозуміти і логіку «розчленування» Житомирщини саме на чотири субрегіони.

— Певною мірою логіка, дійсно, дивна. Проте, я її пояснюю як наслідок стереотипного мислення в історичній системі управління областю.

— Що цим хочете сказати?

— За більш, ніж вісім десятків років існування Житомирської області склалися певні стереотипи. Насамперед, не розумію чому, але і на це є свої пояснення, повноцінними містами вважалися: Житомир, Бердичів, Новоград-Волинський і Коростень. До Коростишева, Малина, Радомишля, Овруча, Олевська ставлення було двояким — начебто і місто, але разом з тим якесь неповноцінне. Цей стереотип зберігся до нашого райцентру і до сьогоднішнього дня. Про всі інші населені пункти я не говоритиму. Ви самі вже розумієте, яке до них було психологічно-стереотипне ставлення.

— Тобто, Малин був містом другого сорту?

— Десь так. Ніколи не забуду, коли за час моєї мерської каденції з Житомира надходили листи, де на конверті було написано: смт Малин, а адресатом виступав — голова селищної ради. Доводилося проводити серйозну роз’яснювальну роботу серед апаратників облвиконкому, особливо тих, які ніколи в Малині не були і далі Михайлівської вулиці в Житомирі не заїжджали. Таким чином за кілька років хоч вивчили, що Малин має статус міста (за радянськими законами) з 1938 року. Хоча сам Малин, у принципі, від такого розуміння мало що втрачав, оскільки мав серйозну промислову базу та, як для райцентру, доволі непогану інфраструктуру. До того ж, історично склалося так, що наше місто більш тяжіло до Києва, аніж до Житомира.

— А скільки районів, на Вашу думку, повинно бути на сучасній мапі Житомирщини?

— Важко відповісти, але однозначно, що не чотири. Логічно було б їх мати шість — за кількістю виборчих округів. Проте, це моя суб’єктивна думка. В нинішньому районуванні області не врахували, мені здається, історико-економічного чинника. Справа в тому, що Радомишль і Малин історично були взаємопов’язані між собою. Коростень же і Малин часто знаходилися в різних адміністративних системах. Тому висновки робіть самі. Та й узагалі, на мою думку, таке територіальне об’єднання як область у сучасній конфігурації і структурі віджило своє. Думаю, що через кілька років нас чекає нова хвиля адміністративного реформування, що буде пов’язана із перекроюванням власне областей. І чи залишиться Малин у системі Житомирщини — дуже велике питання.

— Але сьогодні, на Вашу думку, Малин більше втратив чи здобув у результаті такого реформування?

— У політичному аспекті — однозначно, що втратив. Насамперед, це впливає на психогенний фактор значимості. Разом із тим, Малин самостійна і самодостатня адміністративна одиниця з відповідним ресурсним потенціалом. Тому сам Малин втратив, як мені здається, не багато. Але головним залишається питання розподілу ресурсів між адміністративними одиницями. Якщо абсолютна більшість фінансових ресурсів вимиватиметься із територіальних об’єднань, то програють усі ОТГ і, насамперед, населені пункти, зокрема й міста. Але, якщо населенні пункти залишаться з нормальним і самодос-татнім бюджетним забезпеченням, то Малин не втрачає нічого, а навпаки стає більш інвестиційно-привабливим. Усе залежатиме від місцевих виборців та місцевих представницьких органів. Тобто їх політичної волі, сміливості та вміння брати відповідальність на себе.

— Тобто наша доля в наших руках? Звучить оптимістично. Знаю, що ще кілька років тому Ви висловлювали думку щодо меж Малинської ОТГ.

— Висловлювати можна багато чого. Ще задовго до мене, десь у 1970-роки, висловлювалися думки про розширення меж міста і приєднання до нього Гранітного та Слобідки. Тоді ці думки мали один політичний підтекст, а сьогодні — зовсім інша ситуація. Але, якщо збережеться загальнопланетарна тенденція урбанізації, то і наш Малин матиме тенденцію до розширення. Достатньо в цьому плані порівняти Малин, скажімо, за останні сто років його розвитку. Місто виступає притягуючою домінантою краю і залишатиметься ще таким довго.

— Але повернімось до сьогоднішніх реалій. У зв’язку з приєднанням Малина до Коростенського району в соціальній сфері наше місто також втрачатиме. Говорять, що будуть знищені районні суди, ліквідовані районні управління соціального захисту, районні пенсійні фонди, районні будинки культури, районні бібліотеки… Сотні тисяч людей будуть викинуті на вулицю. Вони навіть не зможуть піти в районні центри зайнятості зареєструватися як безробітні, тому що останні також будуть ліквідовані. Звучить усе якось песимістично.

— Певною мірою так. Але, я ще раз повторюю, все залежатиме від того, яка система бюджетування залишиться у містах. Можливо, Малин за рахунок власних коштів зможе утримувати і суди, і центр зайнятості, і школи, і садки… Це було б чудово. Мені довелося в інших країнах Європи бачити невеличкі міста з населенням 2-5 тисяч осіб, які за рахунок власних засобів утримують лікарню, навчальні заклади, розважальні центри, що не кожне наше велике місто може собі це дозволити. Також вони на території своїх адміністративних одиниць створюють вищі навчальні заклади, куди приїжджає вчитися молодь з усього світу. Але це інший бік медалі нинішньої адмінреформи. Все залежить від інфраструктури населеного пункту, а не від кількості його мешканців. Визначення статусу міста та адміністративної одиниці за кількістю мешканців є елементом мислення ХІХ століття. Дані аспекти є не стільки питаннями адміністративної реформи, як питаннями децентралізації. Проте, я помічаю, що багато хто із «реформаторів» узагалі не розуміють чи не хочуть розуміти різниці в цьому.

— У скорому часі Малин стане центром ОТГ. Немаленької такої ОТГ. Чи не заважко, на Ваш погляд, такій громаді буде «перти плуга»? Бо зараз маємо цілий район «в нагрузку» та ще й підпорядкування Коростеню. Якщо узяти такі міста, як Житомир, Новоград-Волинський, то вони ще кілька років тому приєднали по одній сільській раді та утворили невеличкі ОТГ. Чи не треба було свого часу й Малину перейняти такий досвід?

— Можливо, й варто було. Та час минув і є нова ситуація. Мене взагалі дивувало, чому питаннями району й ОТГ займається лише місто. Де всі інші були? Можливо, це спотворене враження, оскільки я не володію всією інформацією. Та зауважу, що проблема цієї реформи в тому, що вона здійснюється з позицій суб’єктивно-політичних, а не ефективного управління територіями. При цьому практично не враховується думка мешканців місцевих громад.

— І все ж сподіватимемося на краще.

— Іншого й не залишається. Життя продовжується.

Розмову вела

Антоніна ГЛУЩЕНКО,

спеціально для СП