Займаючись пошуковою роботою часів Другої світової війни, вже давно хотів написати матеріал про військовослужбовців штрафних підрозділів, не претендуючи на глибоке дослідження цієї непростої і непублічної теми. Чому? По-перше, командування завжди кидало їх на найважчі ділянки фронту, і саме штрафники нерідко забезпечували успіх бою, однак у повідомленнях радянського Інформбюро за роки війни жодного разу не було сказано про це. По-друге, вони проходили у штрафних підрозділах жорстоке чистилище, як було передбачено законом — ціною свого життя, пролитої крові або ж виняткової мужності та відваги.. По-третє, солдати й офіцери потрапляли у штрафні підрозділи іноді за незначні порушення дисципліни і навіть під надуманими звинуваченнями, оскільки були неугодні командирам, мали конфлікти з ними. Зрештою, минуло вже 75 років з Дня Перемоги над нацизмом у Європі і, гадаю, настав час хоча б цивілізовано перепоховати штрафників, місце загибелі яких відомо.

У пересічних громадян певне враження про штрафні підрозділи склалося після перегляду широковідомого кінофільму «Штраф-бат» сценариста Едуарда Володарського та режисера Миколи Досталя. Актори прекрасно зіграли ролі своїх героїв, але кінострічка в деяких питаннях далека від фронтових реалій, починаючи з того, що штрафним батальйоном не міг командувати штрафник. Ні червоноармійцям, ні кримінальним злочинцям із тюрем відбувати покарання у штрафбаті було не дозволено (для них існували штрафні роти). Політичні ув’язнені взагалі не направлялися на війну як неблагонадійні. Та й штрафники так довго не воювали — вони або гинули, або з них знімали судимість.

З ІСТОРІЇ ШРАФНИХ ПІДРОЗДІЛІВ

Штрафні підрозділи формувалися відповідно до наказу Народного Комісара Оборони СРСР від 28.07.1942 р. за №227 «Про зміцнення дисципліни і порядку в Червоній Армії та забороні самовільного відступу з бойових позицій», відомого у народі як «Ні кроку назад!». Його метою було підвищення стійкості армії, оскільки країна стояла перед реальною загрозою поневолення нацистською Німеччиною.

Вони поділялися на штрафні батальйони, які створювалися при фронтах, і штрафні роти, які створювалися при арміях. Особовий склад штрафних батальйонів і рот підрозділявся на постійний (командний, політичний і начальницький, який командував штрафниками) і змінний (самі штрафники).

Змінний склад штрафних батальйонів формувався за рахунок командного і начальницького складу (офіцерів), а рот — за рахунок рядових і молодших командирів (сержантів, старшин).

Потрапляли у штрафні підрозділи і жінки-військовослужбовці, але тільки з липня 1942-го по серпень 1943 року. Причому воювали вони в одних підрозділах із солдатами або офіцерами (залежно від їх звання), і це створювало їм нестерпні труднощі. Пізніше їх направляли на передній край санітарками.

У 2008 році біля села Чапаївка Запорізької області пошуковцями було виявлено поховання з жіночими останками часів Другої світової війни, що, на думку деяких дослідників, свідчить про належність загиблих саме до  штрафного підрозділу.

У штрафні підрозділи військовослужбовці направлялися за порушення військової дисципліни: проявлення боягузтва у бою, невиконання наказу,  дезертирство, мародерство, спекуляцію продовольством, пияцтво, бійки і з багатьох інших, у тому числі і надуманих командирами, як уже зазначалося, звинувачень.

Терміни перебування у штрафних підрозділах визначалися наступними критеріями: перше бойове поранення, перший бойовий подвиг або максимум три місяці. Після цього з військовослужбовця знімалась судимість, повертались усі нагороди і звання.