Публіцистика

 Мені «пощастило» жити в епоху суцільних і безперервних реформ. Так уже трапилося, що народився я через рік після впровадження хрущовської грошової реформи 1961 року, але ж боровся за своє життя саме в цей реформаторський фінансовий період і вбирав у себе весь дух історичного періоду. Тому вже енергетично було визначено «реформаторський» шлях мого життя, і не лише мого – всього покоління. Упродовж цієї теми скажу, що й професійний шлях почався з реформи. Коли після закінчення інституту за направленням прийшов працювати у Ворсівську школу, було оголошено про масштабну всесоюзну реформу освіти. І в мене складається враження, що ця реформа триває і триває…а де її завершення – ніхто не знає.

Власне у загальноприйнятому значенні соціальна реформа  є комплексом заходів, які змінюють у соціумі відносини у різних сферах життєдіяльності. За великим рахунком, реформа передбачає корінні принципові зміни встановлених правил, норм, традицій, систем тощо. У той же час реформу можуть трактувати як просту зміну форми, залишаючи при цьому старий зміст. Часто у політиці під реформою суспільних відносин видають просту реконструкцію системи, модернізацію управління, удосконалення певних елементів конструкції. У такому випадку відбувається простий природній процес удосконалення, викликаний динамікою розвитку суспільства і до реформування немає жодного стосунку.

Останнім часом дуже активно просувається у суспільстві думка необхідності реформування практично всіх сфер життя в Україні. Можливо це й так, сперечатися важко, бо якість самого життя вимагає змін, причому змін у позитивному, зростаючому плані. Та чим далі вникаєш у цю проблему, в суть наших суспільних реформ, то тим менше стає зрозумілою логіка необхідності такого реформування. Простому обивателю вони у такому вигляді непотрібні. І насамперед тому, що в реформах нема того, для кого вони власне здійснюються – громадянина України. Зрештою, такі реформи — не для України як держави, не для народу як суб’єкта волевиявлення, а лише для невеличкої частки населення, яка себе називає елітою. В чому елітність такої еліти — теж невідомо. Отож, існує якесь цікаве рівняння з усіма невідомими, що помножені на нуль. І як тут не згадати слова К.Вікселя: «Якщо корисність для кожного громадянина дорівнює нулю, то сукупна корисність для всіх членів суспільства буде дорівнювати лише нулю і нічому іншому». Врешті-решт, створюється враження (а швидше всього воно так і є), що влада хоче створити враження «стурбованості» про суспільство, а члени суспільства, у свою чергу, роблять вигляд, що «стурбованість» їх цікавить. Тому рівняння 0 х 0 = 0 є вірним. А про перспективні наслідки реформувань годі і говорити.

У зв’язку з цим ще раз правий К.Віксель, коли зазначає: «Ні виконавча, ні законодавча влада, ні тим більше більшість виборців насправді не є тим, чим їх зображає теорія державного управління, тобто ідеальними органами влади, у яких немає іншої мети, окрім турботи про благо суспільства…Депутати представницьких органів влади зацікавлені у суспільному добробуті рівно стільки, скільки й їх виборці».

Незрозумілість і певна алогічність дій владної еліти, інтрижні ігри у представницьких органах влади, розбірки на рівні кримінальної філософії швидше свідчать про нездатність чи небажання владних верств розв’язувати будь-які соціальні, економічні та духовні проблеми держави. І тому не дивно, що навіть в умовах реальної війни вона задовольняє суто свої приватні інтереси, забуваючи при цьому, що є ще приватні інтереси пересічних громадян. Коли сума приватних інтересів одних верств населення не співпадає із сумою приватних інтересів інших верст, то тоді виникає нерівність, яка призводить до соціальних вибухів. Нобелевський лауреат Дж.Б’юкенен якось зазначив: «Політика є складною системою обміну між індивідуумами, в якій останні колективно прагнуть досягнути свої приватні цілі, оскільки не можуть реалізувати їх засобами звичного ринкового обміну. Тут нема інших інтересів, окрім індивідуальних. На ринку люди обмінюють яблука на апельсини, а в політиці – погоджуються платити податки в обмін на отримання всім і кожному блага від місцевої пожежної дружини до суда». Одним із таких дієвих засобів досягнення суспільної рівноваги є проведення соціальних реформ.

Проте у здійсненні вітчизняних реформ абсолютно не враховуються індивідуальна компонента інтересів пересічного громадянина. І саме це робить реформи неефективними, незрозумілими і врешті – соціально непотрібними. Той же Дж. Б’юкенен писав: «Реформи суспільної системи мають смисл тільки тоді, коли вони сприяють здійсненню політики, зрозумілої простим чоловікам і жінкам та не розраховані на ідеально-змістовний, щедрий народ. Вибір політичних правил не повинен виходити за межі реальності і, окрім того, варто визнати, що інтереси людей, котрі знаходяться при владі, можуть стати перешкодою на шляху можливих перетворень»

Думка проста, до деякої міри банальна, проте вірна. І, можливо, тому Україна за роки незалежності так і не спромоглася завершити і втілити реально в життя будь-які реформи, що кардинально змінили і укріпили конструкт самої держави. Проте, це вже інша тема… Тому і продовжую жити в епоху заради реформ з низьким коефіцієнтом корисності.

Володимир СТУДІНСЬКИЙ, м.Малин.