Пам’ятаєте не таке давнє опитування про ставлення електорату до потенційних кандидатів на міського голову чи на обласних депутатів? Коли писала коментар до проявів підготовки до виборів-2020 на дальніхпідступах, мій матеріал викликав якийсь нездоровий ажіотаж. Особливо хворобливо відреагували ті, хто побачив критику на себе, наїзд на себе. Хоча мої розпливчасті мислі характеризували тенденції. А наміру когось пропіарити чи анти-пропіарити взагалі не було.

А групи у Фейсбуці просто захлиналися від обурення на «Соборну площу» та на мене як на авторку публікації про так званих друзів Оушена, як я назвала образно список із запропонованих до опитування нашої думки кандидатів.

Отже такі висновки на відстані невеликого часу. Опитування хотіло мати тільки лаконічну думку – як ото на детекторі брехні: «так», «ні», «не знаю». Приблизно.

Розгорнута особиста думка з розмислами і фантазіями не віталася. Принаймні, окремими кандидатами. (Мені не відомо, як до того ставилися ініціатори опитування, якщо вони не = окремим іменам у списку кандидатів).

Тобто, чиясь думка, а тим паче – іронія, сприймаються як глузування і кпини.

Але ж, шановні, публічна дія кандидата – стане він головою/депутатом чи ні – провокує таку саму публічну громадську реакцію, думку. Чого ж так бентежитися і ганьбитися у відповідь на неї?

І нарешті: чого б то ворушити тему, яка відійшла у позавчора? А того, панове, що маски-шоу нині цю тему повертають.

Для прикладу: скільки отих із списку кандидатів подарували своєму виборчому округу чи дільниці масок на порятунок від корона-вірусу? (Як на мене, проблем із масками взагалі не має бути, бо кожна спроможна людина може з підсобних матеріалів виготовити засіб ізоляції від блукаючого у повітрі пчиху або кашлю, дрейфуючого вірусу). Проте маска сьогодні стала таким собі індикатором. Читаєш у мережі і ЗМІ про благодійні дарування тисяч масок, про зловживання і спекуляції масками, про приховування чи нестачу масок. Отже, маска стала і трендом, і трігером одночасно.

Та повернімося до наших потенційних благодійників, тобто кандидатів. Погляньмо на приклади знаменитих.

У масштабах великого капіталу і великого благодійництва Ілон Маск закупив для Каліфорнії апарати штучного дихання, то чого б нашим кандидатам (зі списку, що публікувався, і тих, хто його збирається поповнити) не закупити по кілька сотень масок? Навіть можна вишити свої ініціали чи логотипи. Люди оцінили б такий шляхетний жест.

Але треба врахувати, що маска — це тимчасовий засіб. Мине пандемія — і маска опиниться у смітті.

Тим часом лишаються нетлінними і не втрапляють до сміття годинники з музичним боєм чи щось на кшталт.

Ні, я не проти того годинника на нашій музичній школі. І до депутата-мецената нічого не маю. То приклад, просто приклад. Для того, щоб покликати: «Агов, де ви всі, друзі Оушена?».

Депутатські і кандидатські подарунки поділяються на класи. Перший клас: ви просили – ми купили (оплатили, встановили, забезпечили – варіанти різні бувають). Це як реагування на заяви, кричущі потреби, звернення громадян чи цілих громад.

Другий клас: на тобі, небоже, що мені негоже. Приклад? Окуляри для пенсіонерів від відомого екс-нардепа.

Третій клас благодійності: «Не любиш – змусимо, не візьмеш – всунемо». Це – супутні у дні активізації виборчих рухів целофанові пакети, блокноти, ручки з логотипом політичної сили.

Всі три види матеріальної уваги до електорату – аморальні у своїй суті. Проте варто визнати, що деякі акції допомоги своїм виборцям носять вмотивований благородними поривами характер – бо у депутатів і кандидатів теж є вразливі душевні струни. Багаті теж плачуть. Але конкретних прикладів не буде, адже відразу звинуватять, чого одного згадала, а іншого ні.

Тим часом вся ця моя балачка зайва. Ставлю конкретне питання до всіх друзів Оушена: маски де? Дихальний апарат де?

Отож і авжеж.

Не хворійте. Вірус – штука аполітична. Проте шельму мітить.

Передала привіт друзям Оушена Ірина КРИМСЬКА.