У середмісті маємо цікавий історичний і топонімічний об’єкт. У наш час — це вулиця. Зветься вона по-радянськи — імені 1 Травня.

Звичайно, років 100 тому це була не вулиця, а просто спуск, дорога до річки, до мосту.

І — єдина бруківка у Малині! Зараз єдина. Інші бруки, мабуть, заховані під асфальт чи розібрані на будматеріали. Не могло не бути в містечку на центральних вулицях бруківки, бо місто стоїть на болотах. А ця вулиця у брукові ще й тому, що нею до річки з центру (базару, що був поруч) сходили дощі й сніги. Щоб не розмило серед дороги рівчака, забрукували.

Може, ще й тому, що тут була синагога. Євреї міста подбали про облаштування території.

Ще думаю, що, окрім синагоги, на вулиці більш і не було будівель. Здогад просто. Старожили могли б підказати. І ця артерія колись могла не обриватися, упершись у Соборну площу, а пересікати її упоперек і йти далі. Що там у нас далі упоперек? Вулиця Ніни Сосніної? Дороги місто організовували дещо інакше, деякі головні вулиці — давно периферійні, а периферійні — навпаки головні.

Вуличка в затишному закутку середмістя могла б стати унікальним топонімічним й історичним об’єктом.

Вулиця проситься до перейменування. Якось на засіданні нашої топонімічної комісії я пропонувала назвати її Соборний узвіз. Соборний, бо суб-магістрально дотичний до Соборної площі. Узвіз — ну, бо це таки узвіз. Був би такий собі узвіз по-малинськи на кшталт Андріївського у столиці. І пішохідна зона, охоронна територія, пам’ятка культури, історичної спадщини тощо.

Більше напрошується навіть назва Єврейський узвіз. Однак я не знаю, наскільки толерантно малинська публіка налаштована на подібні назви. Особисто я — за. Бо Малин — історично дуже єврейське місто. Це як один із наших трендів минулого і навіть ще зовсім недалекого. Це окрема велика тема. І більш розлого та фахово вам повідають історики. Про євреїв Малина багато пише у почесний краєзнавець та кандидат історичних наук Василь Тимошенко у першому томі «Малинщина. Нариси історії». Є чимало інформації про видатних євреїв міста і в енциклопедичному довіднику «Малин» доктора історичних наук, Почесного громадянина Малина Володимира Студінського. Головне, що не має бути упередженості до єврейської складової історії міста.

І потім. Не всі євреї виїхали з міста. Чи не так? А якщо і виїхали в різні часи — у минулому столітті після приходу більшовиків, після Чорнобиля, то своїми досягненнями прославили свою малу батьківщину. Їх у десяток не вбереш.

Словом, я веду до двох месиджів:

1) декомунізувати назву (Ой, чую, чую заперечення! Буцім, що тут такого вже аж комуністичного!);

2) облаштувати міні-музей під відкритим небом (Табличка з історичною довідкою, невразливий до погодних умов стенд із старими світлинами – зокрема біля будівлі колишньої синагоги, стилізувати ліхтарі, якісь міні-скульптури чи арт-об’єкти тощо).

А заодно повичищати бур’ян на тротуарах — центр міста, панове! Поприбирати купи будівельних матеріалів понад парканами.

І, гляди, зовсім скоро хтось у купленому там будиночку відкриє стильну кав’ярню чи ресторанчик — затишний і по-малинському колоритний. Ох, мені вже закортілося туди!

Така кав’ярня може містити в собі теж музейну складову.

Музей міг би міститися і в колишній синагозі. Музей єврейської історії Малина. (Шкода, що синагога вже давно відчужений об’єкт). Адже в єврейському маршруті (Не рахуйте, що я сто разів ужила слово «єврейський», потерпіть, завершую думку!) можуть бути і вулиця Січових Стрільців (колишня Леніна, а ще колись — Костельна), і старе єврейське кладовище на північній околиці міста.

Скажімо, у тому ж Львові є комерційно приваблива і дуже змістовна театралізована екскурсія, де ведуть діалог галичанин і галицький єврей. Колоритно, пізнавально, дотепно. Досі пам’ятаю, як артисти-екскурсоводи шпиняли один одного. Галичанин: «Львів — наш. Тут все — наше. То ви, євреї, не хизуйтеся!». Єврей: «Авжеж! Вулиці — ваші, будинки — наші!».

А чиї вулиці у Малині? Наші чи сироти? Безбатченки чи рідні і для українців, і для поляків, і для чехів, і для євреїв?

Ми маємо у місті чималий незатребуваний туристичний, комерційний, виховний та естетичний ресурси. З відтінками різних епох, етносів, традицій. Усе в нас під ногами та на очах.

Шалом!

Зводила вас на стару вулицю Ірина Кримська.