Юна малинчанка Ліза Пустовойт створює мініатюрний світ живої природи з пластиліну. І це не єдине її захоплення

Дикі та свійські тварини, птахи, дельфіни і навіть дракони… І кожен з них запросто може розмістити у Вашій долоні. Розмір цих пластилінових фігурок вражає: вони — мініатюрні, проте ніби вихоплені зі справжнього світу. Ось між собою про щось спілкуються вовки, гордовито красується сімейка лебедів, непорушно, проте з цікавістю у погляді застигла сова, кудись повільно прямує рись, а он полювання у гепардів…

Ці фігурки та композиції з них — захоплення десятикласниці другої міської школи Лізи Пустовойт. З нею ми спілкуємося після уроків, прямо в школі, о третій годині дня — вільного часу у старшокласників не так уже й багато. То ж коли дівчина все встигає і чому саме ліплення?

— Не лише ліплення. Займаюся ще й вокалом у музичній школі, — розповідає дівчинка. — Після закінчення курсу фортепіано пішла на заняття з вокалу. Це мені теж дуже подобається. Ще малюю. А ліпленням займаюся дуже давно, з трьох років. Здається, коли ліплю — відпочиваю.

За словами Лізиної мами, першу фігурку —  папугу — донька виліпила випадково. Коли хворіла, мама дала їй до рук пластилін. Дівчинка просто його м’яла у пальчиках, щось ліпила… І вийшла пташка. Вже потім на світ по черзі стали з’являтися інші тварини та птахи. Та навіть без черги. Ліза розповідає, що може почати когось ліпити, потім лишити, почати втілювати іншу задумку, а потім повертається до попередньої.

Усього в колекції дівчинки п’ятнадцять композицій, а окремо тварин і птахів — не перелічити. Лише одних дельфінів — кілька десятків. І не просто дельфінів, а й різновидів: дельфін Гектора, білобочка. Незважаючи на малесенький розмір, усі мають дуже реалістичний вигляд. Ліза приділяє увагу найдрібнішим деталям. Уявіть, що нога у коня — завтовшки зі стержень ручки, тож як треба над нею попрацювати, щоб стала, ніби справжня…

З інструментів дівчинка використовує лише зубочистку, і то лише для дуже «ювелірної» роботи, приміром, промальовує по пластиліновому силуету шерсть. Все інше — результат роботи її дійсно музичних пальців та нігтів. Ну, і не останнє слово — за матеріалом. Ним слугує скульптурний пластилін, або звичайний української фірми «Гамма». Важливо, каже дівчина, щоб він був еластичним, в міру густим і не тріскався.

— Пам’ятаю, як ліпила героїв «Льодовикового періоду», — згадує юна співрозмовниця. — Потім переробляла їх, поки вийшли якнайкраще. Взагалі люблю, щоб тварини не були самі, а мали сімейку.

Одного разу, пригадує Ліза, на Ірші вона побачила сімейство лебедів: двох дорослих і трьох птахів-підлітків. На жаль, дзьоб одного з них був поранений. Очевидно, хтось хотів піймати птаха таким жорстоким способом. Лізу вразила ця картина. Її виліплені лебеді (і усі здорові) поселилися незабаром у дівчинки в квартирі.

— Кого любиш ліпити найбільше? — запитую.

— Усіх люблю, — чую у відповідь. — Улюбленців у мене немає. Проте з міфічних героїв люблю ліпити драконів. У мене їх — п’ять. Коли ліплю, просто уявляю дракона, ніби справжнього: його велич, могутність, силу…

Та зліпити фігурку — це лише пів справи. Їй треба ще підшукати підставку для стійкості. В основному нею слугує кора дерев, яку можна знайти в природі. А якщо і вона нерівна, Ліза вирівнює її одного боку клейовим пістолетом. А власне фігурку кріпить до підставки з допомогою дроту. Ще юна майстриня вміє зробити підставку зі штучного піску з пінопласту за власним рецептом. Природній пісок розсипається, а штучний — ні.

До своїх композицій дівчинка придумує невеличкі історії про цих тваринок. Власне, на цьому і закінчується робота з черговою «сімейкою». І починається щось нове…

У планах Лізи — виліпити фею Малефисенту, героїню однойменного фільму — юну чарівницю, яка проживає в зачарованому лісі, серед казкових істот. За сюжетом, вона вела відокремлений спосіб життя, підтримуючи порядок і мир у своєму чарівному королівстві, але після того, як в її світ вторглися люди, все змінилося. Юна чарівниця була змушена встати на захист своїх підданих і вдатися до чорної магії.

…За усіма заняттями Лізи: домашнім завданням, читанням, ліпленням активно спостерігає чорно-біла кішка Маркіза. Маркізі стільки років, як і Лізі. Вона теж цікавиться виліпленими фігурками, проте по-своєму — як іграшками. Тому вже готові вироби стоять на безпечній відстані від кішки. Деякі з них Ліза, каже, дарувала вчителям. Проте повної колекції поки що ніде не демонструвала. «Ще не час», — пояснює.

До речі, вчителі відгукуються про Лізу як про дуже обдаровану та талановиту дівчину, яких наразі не так уже й багато. Погодьтеся, і співати, і грати на інструментах, чи навіть малювати пробує багато дітей. У всіх їх різні природні здібності та різний творчий шлях. А от ліпленням займаються хіба одиниці. Кажуть, що воно — найвідчутніший вид художньої творчості. Адже з однієї грудки пластиліну можна створювати нескінченну безліч образів, щоразу знаходити нові варіанти. Головне, знайти себе у світі, який дає безліч можливостей не загубити свій талант серед буденних справ.

Талант — це дар зробити те, чому неможливо ні навчити, ні навчитися. Залишається побажати Лізі, дійсно талановитій малинчанці, удачі у всіх її справах! Хтозна, можливо, саме у Малині нині, у звичайній школі, вчиться майбутній скульптур. Можливо, настане момент, коли малинчани (і не лише вони) побачать її роботи на персональній виставці, яка подарує відвідувачам дійсно незабутні емоції та гарні враження. І світ стане гарнішим і людянішим.