У ХХ столітті поняття націоналізму набуло вкрай негативного розуміння і трактування. Навіть Президент Французької Республіки Емануель Макрон, виступаючи з нагоди сторіччя закінчення І Світової війни зауважив: «Патріотизм — це повна протилежність націоналізму. Націоналізм є зрадою патріотизму». Можна було б на цьому поставити крапку, якби не… Політикам завжди притаманно спрощувати складні ідеологічно-філософські поняття. І націоналізм як ідеологія у цьому сенсі не виняток, бо його часто ототожнюють з ідеологією шовінізму, а то й нацизму. Тому варто хоча б схематично розібратися у цих доволі складних поняттях. До того ж, націоналізм як явище притаманний всім сферам життєдіяльності і країни, і нації, економічна тут не є винятком…

Українцям протягом минулого і початку нинішнього століття «щастило» на постійне звинувачення у націоналізмі. Спочатку (в радянський період) це був так званий «буржуазний», а в наш час уже не знають який націоналізм їм прикріпити. Тому й придумали «особливу» його форму — бандерівський. Проте, давайте про все по-порядку. Варто розпочати із розкриття самих понять.

У широкому розумінні націоналізм розуміється як ідеологія  і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворенні. Патріотизм, як стверджує та ж «Вікіпедія», є громадянська позиція, змістом якої слугує любов до Батьківщини і готовність пожертвувати своїми інтересами заради неї, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Як видно з цього, то патріотизм і націоналізм мають спільність у своїх засадничих позиціях і одне без одного існувати не можуть, оскільки націоналізм є ідеологією, світоглядом, а патріотизм — позицією громадянина.

Український націоналізм протягом усього історичного існування має свою особливість, оскільки є національно-визвольним у різних вимірах: політичному, культурному, духовному, а також економічному. Останній, економічний вимір проявляється насамперед у відстоюванні прав на володіння ресурсами та розпорядження плодами своєї праці.

Ще у першій половині ХІХ століття німецький економіст Фрідріх Ліст визначив основні засади економічного націоналізму. Зокрема, він у праці «Національна система політичної економії» (1841 р.) зазначав, що націоналізм є окремою економічною системою і саме «економічний націоналізм» творить власне націю. До того ж, на його думку, фінанси повинні перебувати під контролем держави і регулюватися відповідними законами. У свою чергу торгівля має вільний характер на внутрішньому ринку, але на зовнішньому державі необхідно займати активну позицію засобами протекціоністської політики. Однак при цьому мати виважений характер, оскільки національний виробник повинен відчувати тенденції світової динаміки, але при цьому бути захищеним власною державою від негативних зовнішніх впливів. У принципі, така ідеологія економічного націоналізму залишається незмінною і до сьогодні. Проте, в нинішній час варто зважати на глобалізаційні процеси, що відбуваються у світовій економіці.

Сучасні тенденції розвитку світової економіки диктують державам умови ведення політики власного економічного захисту та відкритості економічних відносин, участь у різного роду міжнародних організація, таких як Світова організація торгівлі, визначають дії, які стають певним балансом між відкритістю і закритістю національних економік. Та, у будь-якому моменті, на перший план виходять саме національні інтереси. І тут важливого значення набуває питання власності. Питання вічне і дуже складне. Адже, втративши контроль і важелі впливу на фактори, ресурси та засоби виробництва, держава ризикує загубити саму себе. Тобто перестати бути незалежною державою у повному розумінні. В умовах різного роду гібридних воєн, зокрема торговельних та економічних, даний ризик із фатальними наслідками є цілком ймовірним.

Також в умовах конкуренції на світовому ринку не менш важливим є питання секторальної структури економіки держави. Можна мати  величезні ресурсні можливості, але при цьому залишатися абсолютно бідним. Цікаво, що Україна на європейському континенті саме так і виглядає. Причин цього становища можна назвати багато, але головні дві — відсутність національної економічної ідеології (загальнополітичної також) та неефективне управління економікою країни. Така неефективність призводить фактично до того, що Україна стає суто аграрною країною і певним сировинним придатком світової економіки. Ідеологічним завданням нашої країни є здійснення нової індустріальної революції на основі сучасних наукових надбань та передових виробничих технологій. Одна справа вирізати ліс і продавати «кругляк» чи вирощувати пшеницю і продавати зерно. Для цього власне великого розуму не потрібно. Інша справа — продавати по світу кінцевий продукт, зокрема і високотехнологічний.

У будь-якому випадку визначальною у функціонуванні держави є відповідна ідеологія. Націоналізм може бути тим ідеологічним елементом, що спонукатиме до створення ефективної системи управління, функціонування та захисту економічних інтересів, а також зростання економіки України. Саме від політичної волі кожного громадянина і окремого економічного суб’єкта залежить, чи витримає його держава зовнішні та внутрішні загрози і виклики. І патріотизм може проявлятися як серйозна національно свідома позиція в умовах повсякденного життя — навіть у ставленні до дрібної монети, що лежить на мокрому асфальті.

Володимир СТУДІНСЬКИЙ,

доктор історичних наук,

 м. Малин