От скажіть чесно: «Ви любите контролерів?». Так-так, отих поважних, з паперами та папками, які раз у місяць чимчикують від хати до хати, іноді лупають ногами у хвіртку, заглядають на вашого собаку, який лящить так, що чує увесь куток, а окремі ще й волають концертним басом: «Хаааазяїїїн!»

Ну я хазяїн, і що? Я вже давно замкнув двері на клямку, зайняв оборонну позу за шторою біля вікна, час від часу визираючи і переминаючись з ноги на ногу: «Де ти узявся і коли б ти уже кудись зник!? Видиш, немає мене! Не-має!».

Думаєш, узяв папку і все? У мене тут своя система захисту — замок на дверях і Сірко під дверима. Бо просто спасу немає! І йдуть,  і йдуть, як колядники… З мобілками, з журналами звірки, з якимись каверзними питаннями: «Коли платили останній раз? А де у вас лічильник? А що то за труба з фундаменту стирчить? А якої давності у вас котел і де витяжка? А чого!?.»

Витяжка  у нас — кватирка! Навіть ціле вікно! Ось, будь ласка! А котлу трохи менше років, ніж моєму коту, який на ньому зимує. І лічильник у нас нестарий, ні! І взагалі все новюсеньке, тільки з лінії випущене…Ну і що, що павук там хату сплів! Павук теж новенький, цьогорічний!

Що ще не так? Що у мене у кухні встановлене? Ні-чо-го! Нічого для вас цікавого! Коли що, то обов’язково повідомлю, так-так. Так ідіть уже з Богом!

Добре, витяжку поставлю,  трубу демонтую, доріжку після вас замету… Хух!

Ой леле! А що це за мужики у спецовках коло стовпа крутяться? Показати платьожку просять. Світло, кажуть, будуть відрізати за несплату. А якби  оце в магазин вийшов? Прийшов — а вдома уже полярна ніч! І замість Сірка  пінгвіни з моржами картоплище топчуть, а со баченя, бідне, у буду забилося.

Кажете: бігти-платити, поки бригада розминається з плоскогубцями? Біжу-біжу, не чіпайте моєї хати тільки.

Хто ще там  ломиться? Ще один інспектор? Гілки, бурчить, чого палю. А куди мені їх діти? Складувати? Так якось воно невдобно – у купі хмизу жити… Я ж цивілізований чоловік, а не ворона у гнізді. Або… Знаєте, я так  і зроблю.

У гілляччі мене ніякий контролер не знайде. От буду собі надворі.  Раптом  що — рааааз: і в купі хмизу уже сидю. Нічо, що у ср…ку коле. А ви контролери, стійте собі за парканом, як мальовані, дарма, що Сірко тепер на тільки на вас, а й на мене гавкає…

Ото ви постоїте та підете собі – акцію якусь проводити для дітей, свято. Ага. Щоб вас любили. Бо вас окрім дітей, здається, більше ніхто не полюбить.

А йди-но, Сірко, цю-цю-цю… Сядь, собачко, під хвірточкою. Кінець місяця скоро. Буде й тобі робота, гостинний ти наш. Що поробиш, у кожного своя робота. А я хмизку у садочку доскладаю, штани полатані, які не шкода, натягну, хвіртку примкну. Їй богу, партизанщина якась! Тільки рації не вистачає, щоб гукнути: «Контроль, контроль! — Я абонент! Як чути мене?».

Микола ГОСПОДАРЕНКО