Скажете, писати про кота напередодні Року щура трохи не в тему? Але ж природній тандем миші і кота ще ніхто не відміняв. Якби не кіт, скільки клопоту мали б з цими гризунами!  Якби не миші, хтозна, чим би займався кіт…

Серед домашніх котів, наших із вами улюбленців, існують просто таки велетні. Їх розміри та вага вражають! Це — мейн-куни, найбільші серед котів. Фото з мейн-кунами вдосталь у мережі Інтернет — дивись, любуйся, захоплюйся! Проте одна справа — фото чи відео, і зовсім інша — побачити на власні очі у Малині справжнього хвостатого велетня. І не лише пишнохвостого, а й з китичками на вухах, немов у рисі.

Трирічний, окрасу чорного мармуру кіт Річард мешкає у родині Павлюків, в одній із багатоповерхівок Малина. Він — справжній улюбленець родини. Гостей зустрічає не агресивно, але насторожено — хтозна, що у них на умі.

Передісторія появи Річарда у цій сім’ї — невесела. Після хвороби на 16-у році життя померла загальна улюблениця — кішка Ліза породи норвезька лісова.

— Це сталося якраз напередодні Нового року, 31 грудня, — згадує господиня Альона. — Зрозуміло, який там новорічний настрій. Думали, більше ніяких котів! Проте ходиш, і ніби вчувається… Десь має бути кіт!

 

…Сімейний вибір щодо кошеняти впав на мейн-куна. Своєю зовнішністю він дуже схожий на норвезьку лісову кішку.

Спочатку, пригадують господарі, поїхали на виставку котів, придивилися до породи. Потім придбали кошеня — одне з шести. Двоє кошенят із цього приплоду наразі за кордоном, а четверо — живуть в Україні. Перша господиня Річарда не лише надала його документи (свідоцтво про народження), а й ретельно розповіла про догляд. Зв’язок з нею не переривався увесь перший рік проживання кота в новій сім’ї. Їй регулярно висилали фото. Таке частенько буває, коли попередні господарі — відповідальні і переживають, у які руки потрапляє кошеня.

…Минуло три роки, відколи Річард двокілограмовим кошеням переїхав із Києва до Малина. За цей період маля мейн-куна підростає та стає дорослим. Саме так, цілих три роки, чого не скажеш про звичайну кішку, яка вже у рік стає статевозрілою.

Річард же ще й досі іноді грайливий, як і звичайні кошенята. Любить залізти під ковдру, коли застеляють ліжко, чи зробити собі підземний хід під покривалом. А ще Річард сумує, коли лишається сам. І коли домашні збираються на роботу, може обхопити ногу господині чи господаря і не пускати, мовляв, а як же я, знову лишуся сам? Увечері він радо зустрічає хазяїв. І починає злегка нявчати, вимагаючи уваги, коли всі вкладаються спати. Він бо вже виспався за день… Інколи трапляється, що Річард лишається за господаря на декілька днів, коли домашні їдуть відпочити. Річарда тоді доглядає Альонина мама чи сестра, яких він знає, проте перші дні може на них і пошипіти. Ну і, звісно, сумує за господарями.

— Одного разу ми поверталися вночі, — згадує моя співрозмовниця. — Заходимо до квартири — Річард чекає на нас у вітальні… Чи він відчував, чи почув, що ми десь близько…

Маючи досить таки дружелюбний характер, кіт усе ж проявляє притаманну усім котячим незалежність. Він не любить сидіти «на ручках» чи коли гладять занадто багато — тоді попереджає голосом чи відштовхує лапою. Краще він полежить поряд, поспостерігає за тим, чим зайняті люди, можливо, пограється повітряною кулькою чи шматочком газети. Прекрасно розуміє інтонацію, з якою до нього звертаються. Любить дітей, з ними поводиться дружелюбно. Старшого сина Андрія, вже студента, бачить рідше, а меншого Діму — частіше, з ним грається охочіше.

— Кого взагалі більше любить у родині? — питаю. І чую ствердну відповідь:

— Маму.

Певне, цікаво, шановні читачі, що ж входить до раціону Річарда, оскільки він такий великий, і чи часто доводиться годувати. Не часто — двічі-тричі на день. Проте його меню — не борщ чи картопля. Мейн-куни, як і всі хижаки, полюбляють м’ясо. Якщо сире, то обов’язково має бути гарно виморожене. Рибу та печінку чомусь не любить. Їсть зате перепелині яйця, інколи п’є молоко, а ще йому дають якісний сухий корм для мейн-кунів, варять вівсянку, купують сирковий десерт.

На кухні біля їжі обов’язково стоїть мисочка з водою. Проте не просто блюдечко, а чимала така мисочка. Річард запускає туди спочатку одну лапу, ніби розчищаючи поверхню, потім іншу… Цей інстинкт, пояснюють господарі, лишився у мейн-кунів з часів їх дикого існування.Так вони колись очищали водопій від опалих гілок і листя. Також він не проти купання, він  —тільки за!

Тепер щодо мисливських рис. Оскільки Річард — квартирний кіт, то мишей він не бачив, а от пташок — так, щоправда, через вікно. Просто під вікном однієї з кімнат цієї квартири часто поселяються пташки і щебечуть. Річард прислухається, довго стежить і, здається, з’їв би… Проте — зась..

Не залишається без уваги і здоров’я котика. Його вакцинують, а оскільки в спеціальний кошик для переміщення котів, щоб доставити його у клініку, він просто не вміщається — ветеринар приходить додому.

А нещодавно Річард зважився… сам. Просто після трапези сам заліз на ваги і, коли зійшов, господарі побачили поважну цифру — 11 кг 200 г. (До речі, найбільший кіт в Україні живе в Дніпрі — це 5-річний Кекс, вага якого за вимірами експерта Національної книги рекордів, становить 11 кг 760 г, а довжина — 121 см).

До цього господарі важили Річарда звичним для багатьох котолюбителів способом — спочатку себе з котом, потім — без нього. Різниця у вазі і є вагою кота.

— Чи не думали його вигулювати на вулиці? — питаю.

— Думали, проте йому треба спеціальний повідок, як для маленьких собак, а ще боїмося, що може вирватися, чи втекти…

Цікаво, що мейн-куни не бояться собак. Вони сміливо й дружелюбно йдуть до них назустріч.

…У квартирі Павлюків уже стоїть прикрашена ялинка. Річард не чіпає іграшок, не зриває гірлянд. Хоча, за словами господарів, активно цікавився процесом прикрашання. Новий рік він, швидше за все, зустріне ситим та у затишному місці для спання.

«Ми відповідальні за тих, кого приручили» — з таким девізом по життю живе ця родина. І водночас переймається долею тих тварин, які стають непотрібними.Їх багато: маленьких, безпородних, голодних. Тож підгодовує їх.

— Був би у нас власний дім, — наостанок каже Альона, — мабуть, усім дала б прихисток.

Хай же Новий рік принесе кожному хвостатому та пухнастому створінню люблячу родину, а нам — побільше відповідальності. Річард стовідсотково б підтримав такі побажання!