Сьогодні, шановний читачу, пошукаємо місце для твоєї і моєї… п’ятої точки. Ні, точно не для пригод на неї, про що так і хочеться додати, а саме місця, де б її (цю п’яту точку) примостити (при потребі) бодай на центральних вулицях Малина.

До речі, чи знаєте Ви, чого наше м’яке місце, що нижче спини, має саме таку назву? Відомо, у людини є чотири точки опори — руки та ноги. Сідниці ж є п’ятою і не менш важливою такою точкою. Якщо опиратися на руки нам у повсякденному житті доводиться менше, ніж на ноги, то спертися на п’яту точку чи посидіти на ній — рівнозначно відпочинку, передишці, навіть приводу до просто філософських роздумів.

Особливо приємно посидіти десь у парку, на гарненній лаві, де місця вистачає на цілий гурт подібних тобі — доморощених мудруючих філософів, котрі примостилися на власних п’ятих точках. Але часто замість потенційного співрозмовника біля тебе сідає молода мама з дитячим візочком чи парочка закоханих. І якщо перша шукає відпочинку, то молодь — явно пригод… На те вона й молодь. Не будемо їй заважати. Рушимо до центру, де місць посидіти більш, ніж достатньо. Не важливо, що багато з них, на випадок негоди, без навісів — важливо, що вони є. А заховатися від негоди? Ласкаво просимо до автобусних зупинок чи кав’ярень. Там лавок і столиків — вистачає. Яка ж бо кав’ярня без цих нехитрих вуличних меблів? Хто туди інакше піде?..

Інша справа, якщо мова йде про поважні установи, які, судячи з зовнішнього вигляду будівель чи внутрішнього інтер’єру, можуть потурбуватися про своїх відвідувачів не лише усередині, а й зовні.

От скажімо, по вулиці Городищанській — у приміщенні управління газового господарства — просто шикарний Центр обслуговування клієнтів: тут тепло, затишно, комфортно. Одразу декілька пар очей працівників дивляться на тебе з порогу. І весь персонал — за сучасними, що аж вилискують новизною, столиками та за не менш сучасними моніторами.

За якихось сто метрів від цієї краси і комфорту надворі, обабіч дороги, є дві зупинки — звичайні дерев’яні лавки, ніби символ епохи мінімалізму, символ бідності уперемішку з пам’яттю совка (див. фото вгорі). Сідаєш на цю лавку своєю п’ятою точкою і виглядаєш маршрутку — на вітру вперемішку з дощем, чи на спеці. А вона, ота точка, пам’ятає, клята, як їй було тепло і затишно у приміщенні за сто метрів звідси, і починає соватися від кричущої несправедливості. Цить, не скигли, бо й так маршрутки сюдою нечасто ходять — як би не довелося нести тебе, пані!..

Подібна цій простенька конструкція для сидіння-чекання розміщена й навпроти центрального входу до ринку. Слід сказати, що раніше там взагалі ніякої не було. Тож треба радіти, що хоч щось з’явилося. Народ, отож, сідає, мостить свіжокуплене на землю між ноги, маючи трохи часу перепочити в очікуванні  автобуса.

На всіх бажаючих примоститися місця іноді не вистачає, але де наше не пропадало?! Он-бо бабця витягає із пузатої торби маленького складного стільчика, раз-два і — опля, сидіння готове! Не бабця — туристка! А вигулькне маршрутка — «туристка» підхопиться, складе своє сидіння і …у торбу його, в торбу! Думаю, отож, коли ця бабця збирається на ринок, то переймається за дві речі — гаманець і стільчик…

А ще гляне вона разом з іншими «сідящими» і» стоящими» навпроти через дорогу і зітхне: навпроти біля будівельного майданчика не лавка — краса (див. унизу спрва)! Сучасна, яскрава, а головне — зі спинкою! Повезло ж тим, хто чекає навпроти, із зупинкою!

Проте «королевою» місць очікування у Малині, є не ця лавка. Виявляється, бувають і крутіші! Приміром, біля місцевої прокуратури — чим не шедевр! Як тільки тут доточили до сходів пандуса (мо, з місяць тому), так і перенесли лавку під самісіньку будівлю. Що вже їй прикрутили — нам невідомо. Проте спробуй-но видертися на цю споруду своєю п’ятою точкою. Ба, більше — одне діло видертися, інше — при цьому мало не лобом зачіпати декоративне деревце, що просто поряд. Воно ж бо теж покликане красу і комфорт створювати. Дивишся на це творіння і думаєш — хай як, та про відвідувачів тут таки дбають… Про тих, що з обмеженими можливостями. От про інших — зась! Воно й справді забагато — думати про всіх одразу.

Тому, хто не захоче шукати пригод на свою п’яту точку біля прокуратури, може спокійно сісти біля Центру зайнятості — там «ноги» у лавок, не як у жирафа, а як у звичайних вуличних лавок. Ну, а хто хоче себе випробувати у ролі альпініста — вам до прокуратури. Заодно тут можна створити фотозону — такого громадського місця для сидіння у Малині точно немає!