До перейменувань вулиць малинчани потроху звикли. Це Вам як солі в борщ потроху насипати. Сипнув отак щіпку, перемішав ложкою і сьорбнув юшечки. Потім — іще щіпку, знову сьорбнув… Потім іще. Головне — вчасно зупинитися, бо звикнете руку до солянки тягнути і смаку не розпробуєте.

У Малині процес «сьорбання», пардон, перейменування вулиць, на виконання закону про декомунізацію, триває уже чотири роки. Першими «під роздачу» потрапили вулиці з яскраво вираженими «радянсько-комуністичними» назвами — Леніна, Карла Маркса, Комінтерна, Пролетарська… Їх на той час нарахували аж 17. Потім процес стишився, і вулиці перейменовували потроху, не поспішаючи.

…Йшов час. Змінювалися члени топонімічної комісії, оновлювався її склад. Вулиці ж мовчки глипали своїми вікнами та хвіртками, світячи зі стін старими табличками (і на перейменованих вулицях теж, до цих пір). Мешканці також мовчки проживали на своїх звичних Суворова чи Лермонтова, споглядаючи всі ці процеси, як і належить обивателям провінційного містечка, — спокійно. До пори.

…13 листопада стало ж у цьому році значимим днем для топонімічної комісії, яка є дорадчим органом при міській раді. Себто, вона радить, рекомендує, виносить на обговорення свої пропозиції й аналізує результати, аби визначити свій вектор руху надалі. Але остаточне рішення — за громадськістю і депутатами. Так от саме останнє засідання цієї комісії стало не на жарт «плодовитим»: 36 вулиць та провулків було рекомендовано нею до перейменування. І це ще — не кінець…

То кого ж вирішили вшанувати чи чому віддати перевагу члени топонімічної комісії? Насамперед, відомим та маловідомим патріотам державного гатунку, очільникам визвольного руху, українським прозаїкам, поетам, діячам мистецтва і так далі. І, на жаль, у перспективі може з’явитися лише декілька назв «місцевого значення».

Наприклад, можливо, у Малині з’явиться вулиця Йосипа Кульчицького — Почесного громадянина Малина, колишнього директора ДЮСШ, а ще — вулиця Паперовиків. Вулиця Суворова може стати Михайлівською — на честь назви тамтешнього мікрорайону, що взяла початок від імені брата Миколи Миклухо-Маклая (ще одна колишня назва — Селищанська). Є вірогідність, що з’являться й нові нейтральні назви: вулиці Просвіти, Лугова, Злагоди, які змінять Нахімова, Панфілова та Чернова-Мирутенка.

Але… Давайте таки дамо відповідь на питання, чого ж стільки (36!) вулиць у Малині будуть перейменовані? Як це трактує сама топонімічна комісія?

Комісія свої дії пояснює Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони пропаганди їхньої символіки». Мовляв, на виконання і т.д.

Дійсно, обидва ці режими знищили в Україні, за офіційними даними, від 14 до 16 мільйонів людей (!). Це — факт. І закон стверджує: будь-які тоталітарні практики неприйнятні для Української держави. Убивати людей не можна ані з класових, ані з расових, ані з будь-яких інших причин. І з цим не можна не погодитися. Залишити усе, як є, з «комуністичними» назвами, було б непослідовно: бо, з одного боку, ми засуджуємо нелюдські режими, а з іншого — уславлюємо його символи чи імена його діячів у назвах вулиць.

Проте не можна не врахувати один нюанс. Аби внести ясність, Український інститут Національної пам’яті навіть розробив рекомендації, що і чому перейменовувати та демонтувати.

У матеріалах не лише подано перелік зі 350 осіб, представників комуністичного тоталітарного режиму, на честь яких названі населені пункти, об’єкти топоніміки у населених пунктах (вулиці, провулки, площі тощо), юридичні особи, друковані засоби масової інформації, товарні знаки і послуги, встановлені пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні дошки та інші меморіальні об’єкти, що підлягають перейменуванню і демонтажу відповідно до законодавства, а й роз’яснено, чому саме та чи інша особа потрапила до цього списку.

Зауважимо, що там немає проросійських письменників чи науковців: Ломоносова, Некрасова, Толстого чи Пушкіна. Зрозуміло, вони не є (і навіть не намагалися бути) представниками комуністичного режиму. І ніхто у Києві наразі вулицю Ломоносова чи Пушкіна не перейменовує. Немає у цьому списку ні Гастело, ні 1-го Травня, ні Кутузова, ні Лізи Чайкіної.

Зважаючи на здоровий глузд, список потенційних 36 вулиць Малина потрібно було б розділити на ті, які підпадають обов’язково під Закон про декомунізацію, і ті, які несуть «російсько-радянський відтінок», проте до перейменування не обов’язкові. І від цього танцювати…

Та й малинчанам (чи ви не згодні?) аж надто далекі назви Соколовці чи Бульба Боровець, де Бульба — це псевдонім, а Боровець — прізвище (чи навпаки?). Чого ж їх ліпити до купи?

Тут своє слово має сказати громада та депутати, бо, зрештою, саме жителям вулиці вирішувати, яку назву має носити вона. Якщо, звісно, їм, мешканцям, не байдуже.

А щодо борщу. Пересолити — великого розуму не треба. Куди тяжче і відповідальніше — насипати солі до смаку, в міру. Тут руками махати не вийде — головою думати треба…

Денис КРАВЕЦЬ.