Однією з історичних особливостей кожного міста є його найпоширеніші прізвища. Так ось такими прізвищами в Малині за даними перепису населення 1897 року були (подаємо в алфавітному порядку): Бойки, Власенки, Єньки, Задорожні, Канюки, Костюченки, Якименки.

Переважна більшість дорослих носіїв цих прізвищ займалася сільським господарством, ремеслами та працювала на паперовій фабриці. Тому вони були віднесені до станів селян та міщан.

Сім’ї були досить великі: в кожній було найчастіше по 3-6 дітей. Добре, що батьки розуміли необхідність отримання своїми чадами освіти, тож більшість дітей навчалася в школі.

Всі носії цих прізвищ вважали себе українцями і рідною мовою — українську.

А тепер коротко зупинимося на походженні цих прізвищ. Адже вони, на думку вчених, котрі займаються ономастикою (наукою, яка вивчає історію та закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, зміни, поширення і структури власних імен у мові і мовленні, в літературній і діалектній сферах), були своєрідною енциклопедією народного побуту, традицій, духовної культури. Прізвища також можуть допомогти більш глибоко дослідити процеси переселення в межах окремого регіону та держави в цілому.

Так ось прізвище Бойко, ймовірно, утворено від слова «бойкий». Так називали розторопну, спритну і метку людину. Також, на думку дослідника О. Машинця, яку він висловив у статті «Українські імена та прізвища», вихідців з інших областей України первісно позначали таким найменуванням, як Бойко.

Власенко належить до прадавнього типу прізвищ, утворених від хрестильних імен. Релігійна традиція, що утвердилася на Русі в X столітті з прийняттям християнства, зобов’язувала при хрещенні називати дитину на честь того або іншого святого, шанованого православною церквою. Практично усі хрестильні імена запозичувалися з древніх мов — грецької, латині, староєврейської, а тому частенько були незвичні за звучанням і незрозумілі за змістом. Не дивно, що вони «обкатувалися» живою мовою, поки не починали звучати цілком по-слов’янськи.

Ім’я Власій, яке є грецьким за походженням і в перекладі означає «простий, грубий», належить до небагатьох канонічних православних імен, що увійшли в слов’янську практично без змін. Не набуло воно й великої кількості похідних. Практично єдиною широко споживаною його народною формою стало ім’я Влас, уподобане через подібність з іменем язичницького бога Велеса, або Волоса. З цим богом у народній свідомості й ототожнювався один із найшанованіших на Русі святих — мученик Власій. За давніх часів ім’я Власій було поширене серед усіх станів. Зустрічається воно також у південноросійських й українсько-білоруських землях, де жила запорізька старшина.

Прізвище Єнько походить, скоріше всього, від чоловічого хрестильного імені Євгеній, яке в перекладі з грецької означає «благородний». За старих часів Євгеніїв ласкаво називали Єнями, Єнютами, Єнюшами. Так, наприклад, у романі І. С. Тургенєва «Батьки і діти» батьки Євгенія Базарова називають сина, що приїхав до них, тільки Єнюшею. В основу прізвища Єнько лягла одна зі зменшувальних форм імені Євгеній — Єнька (Єнько). Найімовірніше, утворення прізвища Єнько розпочалося приблизно в XV-XVI століттях, що обумовлено історичними процесами. В цей час Україна тісно контактувала з іншими європейськими народами.

Задорожні — українські козацькі роди, відомі з першої половини 17 століття. Прізвище Задорожний веде свій початок від прізвиська Задорожний, а те — від іменника «дорога» в орудному відмінку з приводом «за». Швидше за все, предок володаря цього прізвища жив «за дорогою», тобто на околиці, за що й отримав прізвисько Задорожний, яке пізніше перейшло в прізвище.

Прізвище Канюка веде свій початок від прізвиська Канюк, яке сходить до дієслова «канючити», тобто «випрошувати, докучати проханнями, набридати, домагаючись чого-небудь», а також «вищати» або «плакати». Таким чином, прізвисько Канюк могла отримати наполеглива у своїх проханнях або вередлива людина.

Не можна виключати й того, що в основі прізвища лежить мирське ім’я Канюк. Канюком називається хижий птах — невеликий пугач або ж польова шуліка на кшталт яструба. До введення на Русі християнства наречення дитини ім’ям, що є назвою тварини або рослини, було дуже поширеною традицією. Це відповідало язичницьким уявленням людини про світ.

Прізвище Костюченко відноситься до поширеного типу українських прізвищ і утворене від хрестильного імені Костянтин. Після 988 року кожен слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім’я. Таке іменування доз-воляло вирішувати проблему ідентифікації: виділення конкретної людини з суспільства. Тому саме церковні імена і стали активною базою для створення прізвищ.

Ім’я Костя є зменшувальною формою канонічного імені Костянтин, що в перекладі з грецької означає «стійкий, постійний». Це ім’я досить поширене у слов’ян, і тому його похідні форми лягли в основу безлічі однокорінних прізвищ. Найімовірніше, утворення прізвища Костюченко почалося приблизно в XIV-XVI століттях.

Прізвище Якименко утворилося від чоловічого хрестильного канонічного імені Іоаким. У перекладі зі староєврейської це ім’я означає «поставлений богом». У старослов’янській мові церковне ім’я Іоаким перетворилося на Аким, а залежно від діалектної вимови — що «йокає» або «якає» — в Єким або Яким. У володаря імені Іоаким декілька святих покровителів: Іоаким Опочський, Іоаким Корсунянин і, звичайно ж, святий Іоаким — чоловік святої Анни, батько Богородиці. Традиція Православної церкви зараховує Іоакима до числа богобатьків.

Вважається, що при утворенні прізвища від хрестильного імені предка заступництво святих поширюється на увесь рід. Через прізвища у козаків за традицією виражалося сімейне старшинство. Досить поширеним способом було приєднання до батьківського прізвища покажчика родинних стосунків (наприклад, «синко»). З часом в прізвищах «синко» видозмінився в «инко», потім трансформувався для зручності вимови в «енко».

Крім того, в середині XVII століття закінчення «енко» також додавалося до прізвища для хлопчиків і неодружених парубків. Саме з цими причинами і пов’язана поширеність прізвищ із вказаним закінченням на Україні, а також на півдні Білорусії.

Пізніше древній суфікс «енко» перестав розумітися буквально і зберігся лише в якості фамільного. Оскільки процес формування прізвищ був досить тривалим, про точне місце і час виникнення прізвища Якименко нині говорити складно. Проте з упевненістю можна сказати, що воно належить до числа прадавніх українських прізвищ.

Ми знаємо, що носії цих прізвищ ведуть свої родоводи. Отож, хотілося б почути їх версії походження цих прізвищ. Наприклад, відомо, що найбільше людей, які мають прізвище Єнько в Україні, живе саме в Малині — такі дані подає сайт «Рідні», а саме: «За поширенням: 23601. Кількість носіїв: 204. Малин (102), Київ (16), Харків (13) Найпопулярніші імена: Олександр, Ірина».

Водночас, у своїх генеалогічних дослідженнях відомий український історик О. Оглоблін подає родовід Єньків на Лівобережній Україні.

То де ж закопана Ваша пуповина, Єньки?

Василь ТИМОШЕНКО.

Далі буде.