У Малині минулих вихідних відбувся іще один грандіозний захід — перший літературно-мистецький фестиваль «До Василя», приурочений 80-ій річниці нашого земляка видатного українського письменника-етнографа Василя Скуратівського. На нього з’їхалися літератори й митці з різних куточків України, проте практично проігнорувала влада й місцева інтелігенція…

Аби не бути упередженими, цитуємо лиш кілька відгуків, залишених учасниками фестивалю, які дають привід задуматися.

Галина Фесюк, член правління Української асоціації письменників, автор 11 видань, редактор Інтернет-порталу «Моя Жовківщина», засновник і організатор Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича на Жовківщині (Львівська область):

«Завдяки Ірині Кримській-Лузанчук — громадській активістці, поціновувачці літературної творчості із м. Малин, письменники та видавці мали можливість взяти участь у Першому літературно-мистецькому фестивалі «ДО ВАСИЛЯ», приуроченого 80-ій річниці видатного українського етнографа Василя Скуратівського.

…Приїзд у Малин вплинув на мене кардинально. Ніколи не думала, що в період війни в Україні з московським окупантом так багато людей будуть підтримувати позицію цього ж окупанта в Малині. Чому? Та тому, що малинці спокійно приходять у парк, в якому наскрізно просочуються радянські зірки, а поруч — невеличкий пам’ятний знак «Небесній Сотні». Це ж ганьба. І не тільки в парку, а й на будинках.

Але в той час активістка Ірина Кримська-Лузанчук спільно із біб-ліотекою ім. Василя Скуратівського проводить важливий культурний захід, вшановуючи великого земляка Василя Скуратівського, та нагадуючи усім, що в Малині народився ще один великий українець Микола Миклухо-Маклай.

«Перший обійняв світ, другий — Україну».

Справді, ідея заходу — прекрасна: вшанування пам’яті відомих особистостей, випуск часопису із Положенням про літературний конкурс та журі, із програмою і заявленими учасниками конкурсу, їх книгами, з учасниками конференції, які прислали доповіді по темі фестивалю, публікації матеріалів про Скуратівського.Також випущено буклет про захід, проведено нагородження з відповідним концертом.

Захід насичений стараннями організаторів і наповнений зустрічами та враженнями.

Відповідно, дякуючи бібліотекарам Центральної районної бібліотеки імені Василя Скуратівського, учасники заходу мали можливість оглянути прекрасну виставку рушників і, взагалі, вишиванок місцевих авторів.

 

На жаль, на конференцію не прибуло ряд доповідачів, але завдяки науковим співробітникам Національного музею Революції Гідності (Київ) — Олени Чебанюк, Антоніни Піпко і Тетяни Пошивайло, які приїхали і представили свої доповіді, учасники фестивалю більше дізналися про народні традиції та обряди, які на Майдані Революції Гідності підкреслювали індентифікацію українців та їх пошанівок до всього, що декларує Україну. І це важливо, адже великі українці Малина також представляли Україну та українськійсть на світовій арені і для українців.

Як на мене, ця подія — вшанування 80-річчя Василя Скуратівського — повинна стати однією із найвагоміших у Малині в культурному просторі.

Проте вона не є головним фактором у тому, що до Малина приїхала літературна Україна, щоб подивитися на скарби щедрої на мистецькі таланти землі.

Важливим є вшанування пам’яті Василя Скуратівського, і те, що через його особистість потрібно показати місцевим мешканцям велич творчої діяльності письменника і дослідника, чим він засвідчував свою любов до рідного Полісся, до її мови, а не до «язика», якого чути повсюдно в Малині.

Для мене ВАСИЛЬ Скуратівський, це один із небагатюх письменників, який також не соромився приналежності до релігії, і напевно був би нині дуже здивований, що в неділю у Малині народ не до храму йде, ба, навіть дзвонів не чути було, а поспішає на ринок, бо тут у неділю, чомусь, «базарний день»….

Але повернуся до проведення фестивального дійства. Так, ми творці слова, ступали на цю землю із почуттям гордості, що торкаємося землі Василя Скуратівського, великого українця, але чому так малочисельно прийшли на захід представники інтелігенції: вчителі, працівники культури, зрештою, свідомі жителі Малина, які змогли б, якщо не придбати книгу для дітей чи внуків, то бодай уважити письменників, тих, про кого вони розповідають на уроках, у бібліотечних чи клубних закладах, цитуючи їх слова з великих сцен..

Зрештою, в місті проходить цікава подія, про яку місцеві ЗМІ знали, бо прийшли на захід, чому не поширювали. А якщо прибули на імпрезу, чому не поцікавилися, з якого приводу здалечі за власним бажанням письменник чи видавець їдуть на фестивальне дійство? Уявіть, де Ужгород, а де Малин, чи інші міста України. Ні, я не пишу, що це проблема Малина, сьогодні в усій Україні спостерігається тенденція творчого зубожіння, але хто як не ми, слава Богу, не «язиком» окупанта, а милозвучною українською мовою можемо про це писати?!. І до того ж, мало б бути цікаво й давачам фінансування літературного конкурсу: на що ж ця пані Кримська-Лузанчук витрачає кошти? Що цікавого при-думала для Малина, якщо сюди їдуть визначні особистості?

А задум, звичайно, цікавий. І дуже важливий, тому й приїхали творці слова підтримати культурну ідею — взявши участь у конкурсі.

На жаль, ніхто з нас, гостей, тих, хто проводив подібні заходи, не мав можливості прочитати свої твори, поділитися досвідом з проведення конкурсів, як планувалося, тому й пишемо сюди на Фейсбук, бо ідею підтримуємо, адже Україну потрібно будувати з середини, з розбудови малих містечок і сіл.

У Малині ще є багато матеріалу для написання новітньої історії України. І не лише на перший погляд. Ну ось скажіть, які запитання будуть ставити до своїх батьків і дідусів нащадки м. МАЛИН, якщо в центрі міста, в парку, стоять могили радянським солдатам із комуністичними зірками? Чи так важко зняти ті зірки, щоб не нагадувати про минулу ворожу «цивілізацію» і її «світле майбутнє», до якого так і не дійшли б ніколи, а також безбожницьку владу, яка не дозволяла ставити хрести на могилах!? Хоч, я й не знаю, чи можна її викорінити з мозгів нинішніх «симпатиків» комунізму, які на ось такі висловлені думки кидають вслід ганебні слова та вважають, що їх може висловлювати лише радикал…

А мені боляче, не за них, а за майбутнє моєї України.. Боляче, бо Скуратівський писав про повернення дітей додому. А куди ж нащадкам буде повертатися, коли ворожі сліди ще й нині пахнуть зрадою земляків.

Отож, відбувши літературну імпрезу в Малині, стає зрозумілим, чому народ не прийшов до бібліотеки чи в актовий зал райдерж-адміністрації, на літературну імпрезу чи по книжку відомих авторів, які приїхали на фестиваль до Малина, якщо там не було поводирів, які мають вказувати на шлях до Бога, які розбуджують любов до України, плекають мову і розбудовують українську хату.

Хоч пані Ірина Кримська-Лузанчик зробила перший і важливий крок.. Перший крок маленької дитини.. А це означає, назад дороги нема…».

*     *     *

Любов Сердунич, українська письменниця, просвітниця, перекладачка, сценаристка, краєзнавиця, громадська діячка, член НСЖУ (Хмельниччина):

«26 жовтня, в суботу, відбулося гарне свято у м. Малин, під час якого було підведенно підсумки першого Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю імени Василя Скуратівського «До Василя!». Свято приурочене 80-річчю видатного українського етнографа, краєзнавця, журналіста, письменника Василя Скуратівського, на книгах якого я навчала школярів народознавству…

Заходи відбулись у Малинській районній книгозбірні імени Василя Скуратівського та Малинській РДА, де була церемонія нагородження, а також виступи нагороджених.

Отримуючи відзнаку, прочитала свої твори і подарувала малинцям власні та колективні збірки, які редагувала…

Дякую шановному журі за оцінку моєї творчости у номінаціях «КОРІНЬ І КРОНА»! Як зазначено у грамоті, «за майстерність». Особливо вдячна організаторам свята, зокр., Ірині Кримській-Лузанчук за велику роботу та теплу атмосферу спілкування!

В рамках фестивалю було проведено і конференцію, присвячену Василеві Скуратівському. На жаль, більшість доповідачів не з’явилось. ШкодА, що я не знала про конференцію, могла б надіслати свої матеріали…

І шкода, що, як тепер чомусь заведено, заходи проводимо самІ для себе. Бо, вважаю, можна було запросити й учителів, і просвітян, і учнів… Адже це — живий, відкритий ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ (чи, може, тепер нема таких уроків?). Але, на жаль (і не лише мій), захід не відвідали представники інтелігенції та свідомі малинці, які могли б побачити й почути письменників із різних країв, придбати книги для школярів, власних дітей та онуків, для родинної бібліотечки…

У Малині я вперше. Тож так сподівалась на екскурсію по місту! Звісно, з розповіддю про місто і край. Однак її не було, як не було такої розповіді і під час відкриття свята, бодай короткої. Зате була надто довга розповідь про вишивку під час концерту, хоча зараз — не 1990-і, і про вишивку ми всі давно знаємо. Натомість можна було вділити час КОЖНОМУ ГОСТЕВІ (учасникові конкурсу), аби він виступив зі своїм словом: віршем або відгуком про свято. Бо їхати так далеко й так і не бути почутим — гадаю, неприпустимо. І це — не лише моя думка…

Тож є над чим працювати, щоб наступні конкурси були кращими. Хоча можна уявити, як уже багато зроблено, аби конкурс відбувся…»

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, залиште комантар
Будь ласка, введіть своє ім’я тут

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.