Педагог-організатор Луківської ЗОШ вигнала десятьох учнів зі шкільного автобуса. І, кажуть батьки, не вперше, наражаючи тим самим дітей на небезпеку. Сталося це ще наприкінці минулого навчального року, але конфлікт досі не вичерпаний, про що засвідчило звернення батьків, озвучене на останній сесії районної ради.

Звичний спокійно-беземоційний режим чергової сесії Малинської районної ради, що відбулася минулої п’ятниці, порушив зачитаний на загал її головуючим Михайлом Левковцем колективний лист дев’яти батьків учнів Луківської ЗОШ із с. Буків. У ньому йшлося:

«Просимо вас посприяти й допомогти у вирішенні неприємної ситуації, що склалась в травні нинішнього року між педагогом-організатором школи Галиною Арент та нашими дітьми. 15 травня Галина Петрівна вигнала з автобуса, що їхав за маршрутом із школи додому, в Бучках більше десяти учнів школи, котрі нібито незадовільно себе поводили.

Такі дії педагога відбуваються не вперше. Нас турбує те, що серед учнів були першокласники, діти, які мають хронічні хвороби, а іти їм додому залишалось близько 3 кілометрів та й ще через міст, що з’єднує р. Тростяницю. А ця ділянка дороги дуже небезпечна, бо нею рухається великогабаритний транспорт, а навколо — густий ліс. Хто б відповідав, якби трапилась якась біда?

Ми неодноразово звертались в усній та письмовій формах до директора школи з проханням вжити заходів стосовно Г.П. Арент, але дирекція школи абсолютно на наші звернення чомусь не реагувала. Очевидно, всіх усе влаштовує? Тож звертаємось до вас з проханням вжити заходи впливу стосовно дій педагога-органі-затора та перевірити відповідність займаній посаді директора школи З.В. Галицької».

Журналіст «Соборної площі» зібрав усі думки з цього приводу в усіх учасників цієї ситуації, що набула суспільного розголосу й резонансу.

Ось що розповіла 58-річна Галина Арент, та сама педагог-організатор, яка висадила дітей зі шкільного автобуса:

— Того дня додому автобусом повертались із роботи я, діти, вчитель музики і малювання Тетяна Бельченко та секретар сільради Тетяна Гусаківська. У дорослих попутчиків боліла голова, піднявся тиск. А діти дуже шуміли, кричали, не реагуючи на мої та водія зауваження. А потім двоє старшокласників Денис Панічук та Максим Омельчук на додачу почали ще й штурхатися прямо в салоні автобуса. От тоді в мене й здали нерви і я наказала дітям вийти з автобуса й іти додому пішки. Потім я зрозуміла, що вчинила не правильно. Вибачилася перед учнями на лінійці в школі. Отримала догану від директора школи, не отримала премії з нагоди професійного свята…

Що я такого зробила страшного, що мене так ще й досі ненавидять окремі батьки? Я ж ніде нікому дороги не перейшла й не бажаю поганого ні дітям, ні колегам, ні батькам. У школі працюю вже 16 років, до того була завклубом, керувала жіночим ансамблем польської пісні «Октава», що був відомий далеко за межами нашого району та області. Ніколи за свою роботу не отримувала поганих відгуків. Тим більше, що я ніколи даремно грошей не заробляла, люблю свою роботу, до всіх завдань ставлюсь із повною віддачею й відповідальністю. Знаю, як можна знайти підхід до дитячих сердець. А тут так уже взялися за мене, ніби я не відомо що зробила. Та ще ж і свої люди, розколовши село навпіл.

Так не можна. Краще б ці батьки свої зусилля скерували на виховання своїх чад, а то вдома вони — одні, а в школі — зовсім інші. А у всьому завжди винні нібито школа й вчителі… А це ж не завжди так. Усі мають права і знають їх, а про виконання своїх обов’язків чомусь забувають. Я й сама піду зі школи після Нового року, бо маю проблеми зі здоров’ям, просто змушена допрацювати й почекати, щоб перерахували пенсію…

Начальник відділу освіти Малинської РДА Віталій Коробейник зауважив, що  не вбачає в цій ситуації проблеми й упущень із боку досвідченого директора школи, вчителя вищої кваліфікаційної категорії, вчителя-методиста, відмінника освіти України Зої Галицької. Вона відреагувала на цей інцидент відповідним чином — видала наказ, у якому оголосила Г.П. Арент догану.

— На сьогодні, — вважає головний освітянин району, — цей інцидент вичерпав себе. Чому він набрав нових обертів і кому це вигідно — не розумію. Натомість було б добре, щоб народні обранці підтримали зареєстрований у парламенті законопроект «Про законодавчі акти України щодо забезпечення захисту педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників». Його мета — посилити законодавчий захист педагогів і науковців від погроз, образ, переслідування, фізичного насильства. Пропонується доповнити Кодекс України про адмінправопорушення новими статтями, відповідно до яких передбачається покарання у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Директор школи Зоя Галицька у телефонній розмові сказала:

— Я не захищала проступок Галини Арент, а захищала честь учителя, якого в останні роки в нашій країні чомусь опускають до самого плінтуса всі, кому не лінь. Галина Петрівна — сумлінний працівник, жодних зауважень у мене до її роботи немає. А стосовно цього її вчинку, то, можливо, вона й справді погарячкувала, наказавши дітям покинути автобус. Знаю, що зауваження їм через погану поведінку під час тієї поїздки робив і водій автобуса. Вчитель понесла дисциплінарне покарання, була позбавлена преміювання, публічно вибачилася перед дітьми на шкіль-ній лінійці. Що ще треба?

— Стосовно ж цього листа-скарги 9 батьків із 110 дітей, які навчаються у нашій школі, — додає директор, — то в мене закрадаються певні сумніви й виникає багато цікавих запитань. Приміром, чому це досі я всіх влаштовувала на посаді директора останніх 13 років, а тут різко вже не підходжу?.. Це якийсь дешевий хід, чиясь, підігріта захмарними фантазіями чи ілюзіями, нездійсненна мрія? Хоча її замовники й виконавці мені відомі, але Бог усім суддя. Жити в одному селі й різко ополчитися довкола школи — чи не єдиного дієвого центру культури, виховання й патріотизму — так, вважаю, не можна, не правильно, низько.

На боці Галини Арент і голова батьківського комітету школи Ірина Сіваченко. Жінка зауважує, що педагог уміє завжди знайти підхід до дітей, вони від неї не відходять… Жодного разу голова батьківського комітету не чула (а працює Сіваченко техпрацівником цієї школи — прим. автора), щоб педагог-організатор на когось підвищила голос чи «вийшла з себе»… Отож, не розуміє, для чого знову товкти воду в ступі?

Одначе Луківський сільський голова Іван Венглівський засуджує такі дії педагога-організатора школи. Він вважає, що так вчиняти вчитель, незважаючи ні на що, не повинен. Батьки, які звернулись із листом до райради, переживають за життя і здоров’я своїх дітей, і це цілком природно й виправдано.

— Думаю, такі антипедагогічні дії Галини Арент і покривання її з незрозумілих причин адміністрацією школи належним чином оцінять у відділі освіти та комісія, що буде створена, — резюмував голова громади. — Здоров’я й безпека дітей для усіх нас є пріоритетом. А коли педагог за допомогою «батога» без «пряника» намагається виховувати підростаюче покоління, то так справи далі йти не можуть. Цьому слід поставити логічну крапку.

Обурена вчинком Галини Арент і депутат Луківської сільської ради, завідуюча Буківським  клубом Наталія Панічук:

— Ми б нічого не мали проти, коли б цей випадок Галини Петрівни трапився вперше, проте вона й раніше виганяла дітей із автобуса, наприклад, у Сичівці. А ще говорила при дітях не зовсім приємні речі й давала характеристики батькам… Вона постійно щось колупає, збирає, зводить наклепи. А після цього інциденту почала шукати на наших дітей компромат, підкріплений відео — де і як вони відпочивають, чи не вживають алкоголь, палять…

А Тетяна Черкас із с. Буків повідала свою історію. Її син — шестикласник Анатолій Вакуленко — має серйозне захворювання. Коли він перенервує, у нього виникають задишка, крововиливи з носа… Та недавно за відмову загрібати листя її сина кочегар школи Дмитро Гаєвський шарпнув на східцях, і за дитину ніхто не вступився…

А ще директор вимагає з батьків гроші, звіту про їх використання вони не чули, а дітям, батьки яких не здали кошти, дають погані характеристики, викликають соціальні служби…

Ще одна претензія: наприклад, у с. Добрині сусіднього Хорошівського району в школі-дев’ятирічці працюють аж 8 гуртків, і тамтешній директор домовився, щоб цих дітей возили додому пізніше зі школи автобусом. У Луківській же на це чомусь нема ні коштів, ні бензину, але, певно, — швидше бажання адміністрації.

— А як це так, щоб у дітей не було випуску? — запитує жінка. — Дівчата минулого навчального року придбали нові плаття, а їх чекала відмова адміністрації організувати для них випускний… А ще моє дитя має хворі нирки, що засвідчує медична довідка з Житомира. Йому рекомендовано навчатися за індивідуальним графіком вдома, але, незважаючи на це, дитина змушена інколи приходити до школи, щоб перейти до 9-го класу. Тому ми не хочемо такого директора…

Тим часом, вислухавши лист стурбованих батьків на сесії, один із депутатів райради сказав:

— От знайшли проблему! Коли ми навчались, то нас так не возили з дому і в школу, не панькались, а ми мовчки в кирзових чоботях долали пішки в дощ, сніг, люті морози свої кілометри, проходили повз залізничні полотна, мости й річки, й стали нормальними людьми, зна-йшли своє місце в житті. А тут роздувають проблему з нічого, тим більше, що педагог уже отримала за свій вчинок покарання…

Остаточного рішення з цього приводу сесія райради так поки що і не прийняла — створила лиш комісію, яка вивчатиме дане питання. Водночас цієї п’ятниці цю ситуацію ще раз нібито мають обговорити на батьківських зборах у школі. Ми ж слідкуватимемо за розвитком подій у Луках і повідомимо про їх перебіг.

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.