Із 19 по 28 вересня на Малинщині відбулися навчання військовозобов’язаних — резервістів другої черги.

Усього для створення батальйону  територіальної оборони було залучено більше двохсот осіб із Малинського, Радомишльського та Черняхівського районів. І якщо проживали військові у колишньому піонерському таборі неподалік с. Візні, то їх навчання проходили у різних місцях. Зокрема, тактичні та стройові навички відпрацьовувалися на місці, стріляти тренувалися біля с. Гамарні, на поновленому стрільбищі, а практичні навички оборони відпрацьовували упродовж двох днів на блок-постах, розміщених на в’їздах з боку лісозаводу та Пиріжок. У Малині ж оборону завдяки резервістам «тримало» три об’єкти: адмінприміщення (наш «білий дім»), військкомат та відділення зв’язку («Укртелеком»).

Відео з пострілами та димовою завісою навколо «білого дому» малинчани викладати в соцмережах і не скупилися на коментарі. Дехто підтримував такі навчання, дехто не приховував невдоволення, бо поряд, мовляв, діти і школи, та й пенсіонерів це налякало, дехто загадав мера, мовляв, «Олексій Григорович готується до наступних виборів)))) В разі не обрання буде боронити «мерію»)))))».

Жарти жартами, проте яким же був підсумок навчання? Чи вдалося оборонити місто власними силами? Адже батальйон територіальної оборони — це саме місцеві «резерви», що виконують завдання охорони державного кордону, підтримання режиму військового стану, забезпечення функціонування органів влади, протидії диверсійним групам і охороняють об’єкти особливої важливості, підпорядковуючись Збройним Силам України (судячи з оснащення, амуніції, техніки, задіяних під час цих навчань, Збройні Сили дійсно заслуговують на визнання та повагу).

Військовий комісар Малинського міського об’єднаного комісаріату, підполковник Вадим Філоненко, до якого ми звернулись за коментарем, не приховує свого оптимізму:

— Ми отримали високу оцінку. А ще стали цілим колективом, військовим колективом, навчилися діяти злагоджено, дружно, миттєво реагувати на неординарні ситуації.

— Скажіть чесно, знали про час, тривалість, хід «нападів»?

— Знав лише про те, що вони будуть. А от деталі — ні.

— Хто ж виступав у ролі «диверсантів»?

— Інструктори Київської бригади територіальної оборони, представники  Черкаського обласного військкомату.  Вони спочатку вчили теоретично, потім — навички закріплювалися практично.

— «Штурми» відбувалися за одним сценарієм?

— Ні, кожного разу — по-іншому. З різних позицій, з різними «початками».

О другій годині 26 вересня відбувся перший штурм адмінприміщення. Помилка, коли щуплого хлопчину в чорній короткій куртці, котрий розмахував якимись документами, охорона пропустила «у земельний», коштувала дорого. Саме він просто біля дверей кинув під ноги «противника» муляж гранати, що «розірвалася», і майже водночас із цим з невеличкого автомобіля вискочили люди зі зброєю (до речі, справжньою, патрони були холості) і за лічені секунди штурмували двері адмінприміщення та «узяли» його.

Дві інші атаки цього дня усе ж увінчалися успіхом для резервістів. Приміщення вони «не здали». Втім, як і військкомат, де у ті навчальні дні розмістилася й санчастина, про що свідчив прапор з червоним хрестом.

До речі, ми вдячні головному лікарю Олександру Андрійцеву. Завдяки йому ми були повністю оснащені медперсоналом, мали «Швидку». Усе ж — більше двохсот військовозобов’язаних було задіяно, осінь, дощі…

— Люди кажуть, що було мало оповіщень щодо «стрілянини», тому й боялися навіть патрульних на вулиці…

— Я б не сказав, що боялися. Сам бачив, як мама тягла дитину за руку, аби подивитися ближче «бій»? Щодо сповіщень, то влада оповіщала через власні засоби інформації. До речі, ми вдячні як районному, так і міському керівництву за розуміння та сприяння нашій роботі.

— Такі навчання було проведено лише у Малині чи ще деінде? І чому лише зараз, коли війна на сході країни триває уже шостий рік?

— Подібні збори було проведено у кожному місті обласного значення на Житомирщині. До навчань було залучено й відділення поліції, оповіщено СБУ. Щодо часу, то це були планові навчання, метою яких була перевірка готовності місцевих сил для оборони.

Та дай Бог, аби це не згодилося…