Пам’ятник Малуші в Коростені

Пане міський голово!

Уболіваючи за справи, які Вам вдаються, і проекти, які Ви успішно реалізовуєте на розквіт Малина, змушена закликати Вас до наступного кроку.

Малин потребує інвестора, інвестицій та економічної успішності. Попри те, що Малин упевнено лідирує в обласних рейтингах, він іще не має тієї потуги, яку хочете йому надати Ви з командою і про яку мріємо ми, містяни, для наших дітей та онуків (хоча й самі хочемо це застати за свого життя). Чому? А тому, що ще відсутній цілісний образ міста, який можна презентувати інвесторові, аби він зрозумів, з чим має справу.

Отже, головне, що має бути в основі образу Малина: Мал-Малуша-Володимир. Володимир, якого визнає Європа і прагне присвоїти Москва. Володимир — онук Мала. Це вісь образу не лише Малина, а й України. Ось у якому місті ми народилися і живемо. Та чи розуміємо цю складову і цю відповідальність? А ще — чи розуміємо це як можливість?! Не до кінця, варто визнати. Або і взагалі.

Коли до Києва приїздять іноземці чи й гості-співвітчизники, а особливо — з грішми, їм показують Софію, Андріївський узвіз, Михайлівський Золотоверхий тощо, а тепер вже і Майдан — місце нашого новітнього народження.

Запоріжжя — Хортиця. Харків — перша столиця. Одеса — південна Пальміра з Дюком та іншими образами. Львів — Данило Галицький, кава, шоколад, Книжковий Форум тощо. Кам’янець-Подільський — фортеця. Луцьк — замок Любарта.

Малі сусідні міста довкола нас благословилися теж успішними для них символами, на які, як бджоли на мед, злітаються і туристи, й інвестори.

Інвестору варто показати картинку! І не просто картинку, а свідчення розуміння містом своєї потуги, потенціалу масштабів. Ця картинка — Мал-Малуша-Володимир — і є невербальним, але потужним аргументом у отриманні підпису згоди потенційного інвестора на проект, який робитиме усіх нас багатшими і щасливішими.

Однак ще сьогодні відсутнє розуміння остаточного окреслення і фіксації, точки відліку нашого успіху, нашого, якщо хочете Малинського Дива завдяки лінії Мал-Малуша-Володимир.

Ще не пізно закласти це в основу Ваших (і наших) дій, програм, проектів і перспектив.

До листа: додаток на 3-х аркушах формату особистих (але насправді наших спільних переживань та вболівань).

З повагою

Ірина Кримська.

Додаток

Випадково мені стала відома інформація про появу у найближчий час чудової скульптури чудового майстра на території міського парку — Малуші. Це стало причиною мого листа до Вас. Мене ніхто не уповноважував на це і взагалі — на обговорення теми. Однак творче сумління і право малинчанки спонукають до розмови з Вами.

Перша потенційна локація розміщення Малуші в тилу, так би мовити, території мілітарно-меморіального комплексу, була украй помилковою. По-перше, тому що хронологічно в історії вперед була Малуша, а потім — Друга світова, Афганістан тощо. (Навіть меморіальний знак Небесній Сотні вже притулився як бідний родич і дещо знецінюється у своїй суті, хоча то абсолютно нова віха історії, яка постала супроти всього совкового. Йому могли теж без поспіху знайти інше, більш гідне, місце, якби керувалися не інженерними міркуваннями, а мотивами естетико-історичної репутації, творення образу міста та, найголовніше, концепцією архітектурної, ландшафтно-архітектурної, скульптурно-меморіальної мапи Малина).

То повернімося до Малуші. Тут виникає безліч запитань. Запитань, боргованих іще позавчора. Чому рік тому Мал опинився у фабричному парку? Адже до того берега Ірші він не прив’язаний ментально. То — промислова і економічно-соціальна історія Малина. Однак, якщо Мал там, то чому і Малуша б не там?.. (Виникнення цього питання доводить абсурдність «стояння» Мала там, де він уже стоїть…). Ще одне «але»: Мал — дерев’яна скульптура, Малуша — з іншого матеріалу. Яка різниця? А та, якби у автівки одне колесо було від мерседесу, інше — від ланоса, а сама автівка була б запорожцем.

Що ж виходить? Ми всі є свідками неорганічного і якогось безпорадного намагання зробити ніби гарну справу, але неправедними методами. Це має вигляд розсипання пазлів різних сюжетів і малюнків із намаганням скласти з них картину з абсолютно фантастичним і нелогічним сюжетом. Однак, стає очевидним, що картина не тримається купи.

І знову про Малушу. Той факт, що ця постать «хоче» стояти у головному парку — чудово. Але повторюю: мілітарний комплекс зовсім не підходить для цього. Як не підходить і наступний майданчик, котрий теж готують під Малушу, ідучи на компроміс по такому зауваженню…

Тим часом у нашому парку є неосвоєна і неокультурена зона, окреслена умовно алеєю, яка веде до бібліотеки і впирається у вулицю Мічуріна; берегом ставка та провулком, що іде від ставка до тієї ж вулиці Мічуріна.

Вершина цього умовного трикутника-многокутника мала б починатися якраз на роздоріжжі, де щойно переходимо місток між ставками в бік бібліотеки, мікрорайону «Прожектора». Ця локація має природний ландшафтний підйом. Тому візуально встановлення скульптури виграє. (А потім можна навколо облагородити місцину, і Малуша там виглядатиме, наче народилася в цій точці! Тим паче, що геометрично це теж наче центр парку!). То розумітиме будь-хто і без освіти архітектора. Малуша може стати ключовою (ключниця ж!) фігурою вже у новому скульптурно-парковому комплексі на тему древнього Малина, древлян тощо.

Так само між іншими тематичними скульптурними й меморіальними зонами налаштовується оптимальна відстань, яка дозволяє спостерігачеві сприймати новий об’єкт нейтрально і вільно від вражень перегляду попередніх зон та об’єктів.

Місто пережило минулого року естетичний й емоційний шок після встановлення Мала. З одного боку, це неперевершено і чудово! І стиль, і настрій пам’ятника, і натхнення. Автор дуже талановито справився з роботою. А головне — Малин нарешті наздогнав свій борг і отримав Мала. Однак містяни (значна частина) обурювалися: чому Мал по той бік Ірші? Проте вже зроблено…

І тут ми наступаємо на ті ж граблі, підкладені нам кимось. Скажу відверто, що так само таємно (хоча не стверджую) встановлював пам’ятники і М.Дідківський, колишній очільник району. Однак, ніде правди діти, він напевно радився із фахівцями. Бо всі пам’ятники опинилися в тих місцях, які «вписуються» в образ міста, не наступають один одному на п’яти і не суперечать історичній аплікації. Таки існувала хоча б умовна концепція…

А тепер Малуша-сирота стоятиме в чудовому (одному з найкращих і найпотужніших за можливостями) парку країни. Що відбуватиметься далі, якщо ключниця Ольги, мама князя Володимира-хрестителя опиниться не там?

А просто наступний пам’ятник так само виглядатиме сиротою і буде стояти там, де це зручно й дешевше інженерно, а не там, де просить естетика та здоровий глузд. Отак мілко ми плаваємо, хоча маємо історичні крила неймовірного розмаху!

Невже не можна зачекати? Невже Потоп?

Уже Мал став центром економічної слави Малина, не маючи до паперової промисловості аж ніякого відношення. Хіба що там є теж інша концепція того парку, де Мал опинився не просто так? Але ж нас не втаємничують.

Тепер черга Малуші.

Якщо ми хочемо творити комплекс на кшталт комплексу коростенського парку, ми виглядаємо як ті, хто наздоганяє поїзда, та ще й не свого.

У нас інший шлях. Бо Мал (живий князь) у Коростені був призначеним стражем, то був форпост, оборона, стратегічна стіна від загроз на шляху до Києва. Тому там Мал виглядає так монументально і доречно: скеля, войовничість, нездоланність. А всі інші пам’ятники вгадуються в Коростені як доповнення і розвиток цього образу. І всі, тому, на своєму місці.

Наш Мал (справді ж бо наш!) заснував наше місто як таке, де він був наче вдома. Це було його затишне обійстя, порятунок від втоми і боротьби, справ начальницьких та державних, від воєн і змагань. Прошу істориків не стьобатися. То інша тема: історична достовірність, яку самі історики ніяк вивести не можуть, хіба ні? А от логічна лінія виводить саме на таке розуміння походження і заснування Малина.

Отже як ми пам’ятниками доводимо, що Мал і Малин — наші? А ніяк. Ми, до свого сорому, рвемо на клапті полотно минулого, розмальовуємо його хто на що здатен.

І ось на одному клапті, як на черговому дрейфуючому манівцями історії та стихії владних амбіцій острові, опиниться найближчим часом Малуша. Ну нехай… Якщо підходити до встановлення її як до встановлення дитячої драбинки чи садової фігурки з качечками чи лелеками — то все чікі-пікі. Але…

Ще є надія, що хтось схаменеться і скаже: агов, давайте зробимо це професійно і мистецьки. Бо це лишиться після нас навіки.

Ще є надія, що буде таки прописана концепція з ключовими векторами: 1. Древній Малин; 2. Героїка сучасної війни з Росією; (2а. Героїка 2-ї світової війни); 3. Місця, пов’язані з іменем Маклаїв; 4. Єврейський Малин; 5. Польський Малин; 6. Відомі люди Малина; 7. Паперова промисловість/історія Малина тощо.

Й до цього: концепція зеленого порятунку міста і центрального парку зокрема. Адже старі дерева перебувають на межі загибелі. Немає плану висадження нових дерев задля збереження особливої атмосфери та картини міського парку культури і відпочинку. Наш парк міг би паралельно бути ще й об’єктом дендрологічного інтересу. (По місту та ж сумна картина!).

А, відштовхуючись від усього сказаного, виписати й вимоги до встановлення МАФів, дозволів на капітальне будівництво, розміщення об’єктів та локацій розваг тощо. Бо все це пов’язано між собою, все це несе на собі відбиток як особистої, так і суспільної відповідальності перед громадою та часом, перед нинішніми та наступними поколіннями.

А ще, все це закладає репутаційний та комерційний успіх міста. Бо Малин буде особливо привабливим, органічним, туристично успішним. Його просто любитимуть як малинчани, так і гості міста. Коли око милується, душа радіє, а думки знаходять баланс і гармонію.

Відповідальність і сумлінність у створені образу міста, власної історії і неповторності не витреш із мапи та літопису аж ніяк. Тому не хочеться, щоб там були не гідні нашого минулого і сьогодення рядки. Хай краще скрізь і на своєму місці будуть пам’ятники з обов’язковим вказуванням не лише інженерів та майстрів, меценатів установлення, а й авторів, творців самого об’єкту, чиї заслуги, таланти, унікальність і слідування Божому промислу чомусь зникають за нашою метушнею, легковажністю і чи не безпорадністю перед лицем Істини.

Від імені Малуші написала малинчанка Ірина КРИМСЬКА.