Минулої п’ятниці активна молодь влаштувала для багатьох малинчан-любителів кіно справжній культурний захід — кіновечір під відкритим небом. До напівзруйнованого кінотеатру — місця, з яким пов’язано чимало приємних спогадів людей середнього та старшого віку, поспішали глядачі. На жаль, молодше покоління нічого приємного і не згадає — хіба здивування та обурення: що це за розвалля посеред міста і звідки воно узялося?

Як би там не було, уже о восьмій вечора «кінотеатр» почали облаштовувати — просто на асфальті з’являлися імпровізовані місця для сидіння, а на білому полотнищі екрану за годину з’явилися перші кадри драйвового та оптимістичного кіно «Один плюс один»…

— Нам все вдалося! — не приховували опісля свого захвату організатори: дев’ятикласниця Дар’я Гребеник та одинадцятикласниця Соломія Радіонова. — Хвилювалися трохи, але допомогли наші друзі та знайомі. Тож можемо ствержувати: кіновечорам у Малині бути!

Ідея привернути увагу до зруйнованого кінотеатру з’явилася у Дарини та Соломії у Школі волонтерства, яка влітку тривала на базі молодіжного клубу «Простір» та складалася з восьми окремих денних модулів.

Тоді десять учасників-учнів школи отримали «Сертифікати успіху», а три проекти виграли в рамках міні-конкурсу. Перше місце посів проект «Я хочу кіно». Почався час його реалізації…

Спочатку дівчата активно узялися за справу — привернути увагу до проблеми. Вони провели вуличне опитування та поспілкувалися з близько 50-ма жителями різного віку: чи хотіли б малинчани бачити працюючий кінотеатр, відвідувати його? Більшість відповідала ствердно: кіно у Малині — потрібне! Дехто навіть пригадував яскраві моменти життя, пов’язані саме з кіновечорами юності, декому тут випало й мультики дивитися, а когось сюди запрошували на побачення.

А потім… Потім був дзвінок власнику кінотеатру. Проте, як кажуть дівчата, розмова не вдалася. Вона, щоправда, мала початок, але на тому кінці дроту слухавку поклали майже відразу після початку розмови.

— Ви, певне, очікували більш конструктивного діалогу?

— Так. Власник має опікуватися своєю власністю. Хочеться бачити тут не зруйновану споруду, а щось на кшталт розважального центру. В Малині так мало розваг.

Проте невдача не зупинила дівчат. Вони взялися за проведення кіновечору. Звісно, аби все вдалося, їм була потрібна й організаційна підтримка, і поради та й власне обладнання. Тож, як кажуть, усім миром узялися за справу. Активно допомагали Ольга Гура, Марія Василенко та інші. І результат не завадив чекати — глядачі йшли, й не тільки молодь, а й дорослі, окремі навіть ведучи  за руку своїх дітей. Біля сходів колишнього вогника культури панувала дружня доброзичлива атмосфера, ніби колись… І нічого, що просто неба, нічого, що замалий екран і все ніби імпровізовано  — глядачі щиро дякували організаторам.

Такі вечори відтак будуть проводитися найближчим часом у Малині постійно, щоп’ятниці, кажуть дівчата. Юні малинчанки планують до того ж доповнити кінопрограму мультфільмами для дітей, а фільми — «крутити» після попереднього глядацького відбору.

Але ж… Привернути увагу, погодьтеся, — це ще не вирішити «бородату» багаторічну проблему, де не останнє слово мають сказати не лише активісти, а й органи місцевої влади та власник. Проте починати з чогось таки треба…

Кінець 70-х років. Вихованці дитячого садка, що по вул. Лисенка, – на екскурсії до кінотеатру.

І, може, нашому кінотеатру таки пощастить не світити проваленим дахом та облупленою плиткою, красуючись поміж бур’янів. Він, погодьтеся, на таке аж ніяк не заслужив. Та й високе мистецтво укупі з бур’янами якось не співзвучно…