Прихильникам вокалу добре запам’яталися українські народні пісні «Місяць на небі», «Якби я вміла вишивать», «Ти до мене не ходи», «На вулиці скрипка грає», «Лугом іду, коня веду», які колоратурним сопрано на сценах Малина, Житомира, ряду країн Європи та світу виконує наша землячка Світлана Лось. Нині 40-річна малинчанка — солістка Житомирської обласної філармонії імені Святослава Ріхтера, а до цього сім років співала в одній із кращих хорових капел Європи — «Орея».

Незважаючи на досить динамічний і напружений графік нашої землячки, перебуваючи у відпустці, вона погодилась поділитись із читачами «Соборної площі» інформацією про перебування у капелі, виступи в філармонії, їхні традицій та звичаї, як вдалося потрапити до їх складу, репертуар, власні уподобання, перспективи, своїх талановитих наставників, погляди на життя й плани на майбутнє.

— Світлано, любов до музики, співу — звідки вони?

— З дитинства. Мої батьки, Тетяна Сергіївна та Віталій Олександрович, родом із Яблунівки Нововороб’ївської сільської ради. Мама змалку радила, щоб я пов’язала своє майбутнє з музикою, а тато хотів, щоб я стала лікарем. Музика перемогла. Значну роль у цьому відіграло й моє навчання в музичній школі Малина, де азів гри на бандурі та вокалу мене вчила досвідчений педагог Світлана Іванівна Майданович. У 13-річному віці я остаточно вирішила присвятити себе вокальному мистецтву. З того часу почала серйозніше ставитись до своєї підготовки, щодня займалась по дві-три години. Музичну школу закінчила з відзнакою. Виступала із дитячою зразковою капелою бандуристів «Веснянка» у Малині, Житомирі, Києві, в інших містах України.

— Далі навчалася в Житомирі?

— За підтримки і рекомендації Світлани Іванівни, вступила до Житомирського музичного училища імені Віктора Косенка на відділ народних інструментів. Грі на бандурі тут мене вчив народний бандурист, заслужений працівник культури України Микола Нечипоренко. Вокал викладав Олександр Варьоха. 2012 року я закінчила хоровий відділ Житомирського інституту культури і мистецтв Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв.

— Навчаючись у музучилищі, теж виступала?

— Звісно. Навчатись після Малинської музичної школи мені було легко, бо певний багаж знань я уже мала. Не дивлячись на те, що після занять я ще по три-чотири години займалась, відточуючи техніку гри на бандурі, вивчала музичну грамоту, розучуючи технічно складніші музичні твори, працюючи над голосом тощо, я брала участь у ансамблі бандуристок. Ми виступали на сцені облмуздрамтеатру імені Івана Кочерги, обласної філармонії, у районах області. По вокалу я рівнялась на високу майстерність, наполегливість відомих українських співачок народну артистку СРСР, Героя України Євгенію Мірошниченко та народну артистку України Діану Петриненко, виступи яких прослуховувала неодноразово.

— Після Житомира повернулась до рідного Малина?

— На третьому курсі училища знайшла свою долю — чоловіка Олександра. Закінчивши 1998 році музичне училище, приїхала до рідного Малина. Працювала педагогом-організатором у ЗОШ №2, викладачем класу бандури в дитячій школі мистецтв.

2008 року створили тріо бандуристок «Лілея», до складу якого входили Тетяна Сябер, Анжела Власенко і я. З тріо виступали в Малині, районі, на обласній сцені, стали лауреатами Всеукраїнського конкурсу кобзарського мистецтва «Таврійські зустрічі», котрий проходив у Херсонській області. Співала також і у вокальному жіночому ансамблі «Мрія», котрий діяв при районному Будинку культури. Колективом тоді керувала Анжела Пелех. Разом зі мною співали Світлана Порохнюк, Ірина Максименко, Любов Піковська, Анжела Пелех. Разом з тим, я солірувала у дитячій зразковій капелі бандуристів «Веснянка».

— А як потрапила до «Ореї»?

— На одному із звітних концертів Житомирщини, що відбувався у Національному палаці «Україна», я виконувала пісню «Пташиний хор». Після нашого виступу до керівника капели Світлани Майданович підійшов заслужений діяч мистецтв України, відомий вокальний педагог, лауреат премії імені Івана Огієнка Олександр Вацек. Він схвально відгукнувся про наш виступ і сказав комплімент на мою адресу. Через деякий час я з ансамблем «Мрія» ми виступали на сцені облмуздрамтеатру імені Івана Кочерги. Тут Олександр Вацек, який був членом журі, ще раз відмітив моє сопрано і запросив мене до себе в колектив. Завдяки моїй колезі Анжелі Пелех, я поїхала на прослуховування до Житомира. Досвідчений хормейстер і вокальний педагог прослухав мене й без вагань запропонував відразу перейти на роботу до хорової капели «Орея», сказавши: «Такими голосами не розкидаються, а — дорожать!» Це був 2011 рік. Спочатку я дуже переживала. Адже мала сім’ю, двоє дітей. Хвилювалась і як сприймуть мене в колективі, де одночасно співає більше 30 чоловік. Але все обійшлося. Я швидко звикла до нової обстановки, колег. Відрадно, що з-поміж учасників хору є ще один талановитий виходець із Малина — Олександр Євтушок. Він — соліст хору, концертмейстер басової партії, приємний співрозмовник і надійний друг.

— Які твори співали в «Ореї»?

— Хорова капела «Орея» була заснована Олександром Вацеком у кінці 1986 року на базі хору музучилища імені Віктора Косенка. У його репертуарі було багато духовних, сучасних, оркестрових музичних творів вітчизняних та зарубіжних авторів. Згодом Олександр Вацик, великий професіонал й знавець своєї справи, закоханий в музику та вокальний хоровий спів, «розв’язав руки» артистам хору, зумівши подолати їх холодну сценічну статичність і змусивши рухатися. Він відкрив іншу перспективу. Він довів, що один і той же склад хористів може співати не просто різну музику, а й у різних вокальних манерах. Тобто, бути і академічним хором, і народним хором, якщо треба — «дитячим хором», а ще якщо хочете — то й джазовим або естрадним «трендом».

Яскравим прикладом цього став фантастичний «Політ джмеля», який побив рекорд України за тривалістю виконання.

— Знаю, ти ще й солірувала в «Ореї»…

— Так. Маючи вагомий багаж знань, я швидко «влилася» в новий колектив. Уважно слухала зауваження керівника, які відразу намагалася виправляти. За короткий проміжок часу, Олександр Вацек довірив мені солірувати окремі музичні шедеври — «Kyrie», «Musicfor a white», «Nuncdimittis», «Святий Боже», «В чистому полі», «Що то за предиво?», «Ой, зацвіли фіялочки!».

За цей час мені пощастило з «Ореєю» виступати на міжнародних хорових конкурсах і фестивалях у місті Толос (Іспанія), де ми виграли Гран-Прі, Німеччині, Поль-щі, Словенії, Ізраїлі, Франції, Швей-царії…

Та, де б я не їздила, де б не виступала, а душею і серцем завжди з рідним Малином, родиною, батьками. А як мені було тяжко на душі, коли я була змушена їхати на концерт за кордон, залишивши хворою доньку… Пам’ятаю, якось виступали в Малинському районному Будинку культури. Перед самим виступом у мене на очах з’явились сльози, а в грудях — підійшов комок, який не давав дихати. Але я себе переборола, і хвилювання відійшло на задній план, я вийшла заспівала, а зал «вибухнув» оваціями.

— А в філармонії репертуар інший?

— Так, трішки. Тут я співаю переважно зарубіжну та вітчизняну класику. З концертами виступаю в різних містах України, відвідую й вокальні конкурси, здобуваю перемоги…

— Чому надаєш перевагу у вільний від співу час?

— Багато вільного часу не маю, тож, якщо випадає вільна хвилинка, намагаюся її провести разом зі своїми дітьми — донькою Даринкою та сином Сергієм, коханим чоловіком Олександром, який мене в усьому підтримує, допомагає, ставиться з розумінням до моєї нелегкої професії. Одного разу в Житомирі, у переповненому вщерть залі, вистояв увесь концерт на ногах…

Також справжньою розрадою для мене є наш домашній улюбленець кіт породи британський скотішстрайт Річард.

Дуже ще люблю займатись випічкою — із задоволенням радую своїх рідних і близьких смачними тортами, кексами, пиріжками…

— Життєвий девіз маєш? Що побажаєш своїм землякам?

— Життя, вважаю, кожна людина повинна прожити гідно. У людях не люблю корисливості, недоброзичливості, нещирості, безвідповідальності. Життєве правило: «Ніколи не бійся робити те, що ти не вмієш», «Ковчег був споруджений любителем. Професіонали побудували «Титанік». Не завжди найлегший шлях є правильним. Мій девіз: ставитись до людей так, як хочеш щоб ставились до тебе.

Усім землякам, яких безмежно люблю й сумую, бажаю щиро гарного настрою, побільше усмішок, миру, сімейної злагоди, благополуччя, достатку, любові, і нехай п’янкий аромат літніх квітів навіює вам лише приємні миті у житті та хороший настрій і стабільність.

— Твої плани на майбутнє?

— Хочу професійно зростати, розучувати нові та цікаві твори.

— Що ж, нових тобі звершень!

Інтерв’ю вів

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.

Фото з власного архіву співачки.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, залиште комантар
Будь ласка, введіть своє ім’я тут

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.