За якихось два тижні у школярів почнеться навчання. Ну а поки що… Поки що вони насолоджуються серпневим привіллям. Не винятком серед них є й Женя Гавриленко, шестикласник другої міської школи. Хоча це літо хлопчик аж ніяк не може назвати безтурботним. Адже ще на початку канікул у нього з’явився незвичайний кри-латий друг — ворона Карлуша.

Це вже зараз вона майже доросла. А кілька місяців тому була безпорадним пташеням, яке ще не літало й не могло добути собі їжу. Після грози тато Жені побачив його біля гнізда, що впало з дерева. Маля було одне-однісіньке. Тож чоловік забрав його із собою.

— Як же вам вдалося приручити та доглянути птаху? — запитую Женю.

— Ми з татом змайстрували їй просторий вольєр. Спочатку Карлуша — поки не літала — жила там. Але ми випускали її та слідкували, аби ніде не з’явився кіт. І годували… Мусили спочатку багато переглянути інформації в Інтернеті.

— Женя годував Карлушу кожних три години, — до розмови долучається його бабуся Марія. — А водичку спочатку давали зі шприца. Зараз вона п’є сама, доросла стала. Покажи, Женю, як ти годуєш Карлушу, — пропонує бабуся онуку.

Ворону ми знайшли за будинком — вона не відлітає далеко. Але фотографуватися під час обіду не захотіла. Навіть спуститися ближче не бажала. Тож довелося мені відійти й підшукати більш віддалене місце для зйомки. І лише тоді пташка спустилася до Жені — за вареним яйцем, яке залюбки хапала дзьобом просто з руки.

Загалом раціон Карлуші — досить поживний… Вона змалечку їсть сир, сире м’ясо, печінку, варені яйця. До того ж уже зараз сама добуває різних слимаків-хробаків на городі чи в теплиці. У спеку Карлуша купається у мисці з водою, а потім поважно сідає на осонні, розкривши чорні крила та відкривши дзьоба. Спека, що поробиш! Навіть птахам дошкуляє!

— А як ви дізналися, що це саме ворона? — цікавлюся. — Адже представників родини воронових — не так уже й мало. (Він налічує понад 120 різних видів — прим. автора).

— Знову ж таки з допомогою Інтернету, — отримую відповідь. — Порівнювали, придивлялися, аналізували: і колір, і форму дзьоба… Думаємо, до того ж, що це саме самочка, а не самець. Бо і розміром менша, і дуже хазяйновита.

Виявляється, Карлуша — спостережлива, не пролетить повз цікаві їй речі: дрібні блискучі предмети, монети… І все тягне до себе — або у дрова, або за вольєр. Там десь є і гарно приховані нею пластикові стаканчики для розсади з теплиці. Всі витягла, до одного.

Блискучі дзеркальця у клітці папуги Кеші також приваблюють її око. Тож вона інколи шумно приземляється з повітря на дах клітки… Кеша, звісно, проти такої компанії. Не в захваті від пташиного сусідства і собака Шарик. Та Карлуша вже обжилася. Їй байдуже до недружелюбних «сусідів». Вона може з розмаху сісти Жені на голову, пощипати легенько за ноги сестричку Жені — Ангеліну, щось десь перевернути своїм цупким дзьобом.

Днями Женя відсвяткував своє одинадцятиріччя. Не привабила його пропозиція відзначити день народження поїздкою до столиці — не хоче він полишити свого крилатого друга ні на день. Отака вона, дитяча щира турбота…

— А недавно прилітала зграя ворон, — розповідає бабуся Марія.— Думали, що полетить наша Карлуша. Але ні — лишилася. Може, колись таки й полетить. Ворони ж живуть зграями. А може — залишиться. Час покаже.

…Час таки летить швидко. Скоро до школи. Женя уже зараз замислюється, як буде перевідувати свою улюбленицю. Адже мешкає хлопчик із сім’єю на «БАМі», а Карлуша живе в бабусиному будинку в мікрорайоні залізничного вокзалу. І лише він, Женя, та тато можуть погодувати з руки улюбленицю.

Школа змінить звичне життя юного малинчанина, проте незмінним залишиться одне — його любов до врятованого птаха. Ворони, кажуть, дуже розумні. А ще — волелюбні пернаті… Карлуша не відлітає від свого будинку далі як на кількасот метрів. І повертається. Вона знає напевне — її тут люблять.

Антоніна ГЛУЩЕНКО.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, залиште комантар
Будь ласка, введіть своє ім’я тут

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.