Буває, при знайомстві з людиною робиш неочікувані, але тим не менш приємні відкриття. Так сталося і цього разу. Бо знайомство з авторкою чудових малюнків на сходинкових майданчиках декількох багатоповерхівок на «БАМі» почалося… із дитячого садочку, точніше Центру розвитку дитини «Сонечко».

У ньому майже сім років вихователем та керівником гуртка образотворчого мистецтва працює Катерина Хоменко. Яскраві й не зовсім звичні картини на стінах садочку теж, виявляється, створені її руками. Що незвичного, скажете? Картини, мовляв, вони скрізь картини! Ці — інші. Виконані вони не звичними нам фарбами. Основний матеріал — це туалетний папір (!) з Обухівської картонно-паперової фабрики. Чому саме цей? Він, як виявляється, доволі міцний і не розкисає при намащуванні клеєм чи фарбуванні.

Його скручують у джгути, потім викладають по заздалегідь підготовленому контуру і приклеюють, а наостанок — фарбують у потрібні кольори. Для завершення роботи використовують й інші матеріали: фарби, нитки, яєчну шкаралупу… й ще багато чого!

У «Сонечку» таких картин — з добрий десяток!

— Коли я лише прийшла до садочка, — розповідає Катя, — саме потрібна була робота на конкурс «Барви Полісся». Ми зобразили тоді сільську хатинку, дерево з яблучками з гудзиків, виклали доріжку з яєчної шкаралупи. Основні елементи — саме зі скрученого туалетного паперу. Вийшло дуже гарно. І досить економно — на одну картину йде десь пів рулончика туалетного паперу. А потім у нас проводилося методоб’єднання для педагогів з інших дошкільних закладів. Там я вже навчала цій незвичній техніці колег. А взагалі про цю техніку — з туалетним папером — я дізналась іще в училищі. Побачила раз, спробувала — і знання, як бачите, згодилися.

Ну а опісля ми розмовляємо дорогою до Катиної домівки, що пролягла звивистою стежкою від «Сонечка» повз людські городи — до однієї з багатоповерхівок на «БАМі».

Виявляється, моя співрозмовниця за освітою — педагог-дошкільник із додатковим профілем «Образотворче мистецтво». Вищу освіту теж здобула за фахом «Початкова освіта та образотворче мистецтво» у Житомирському педагогічному виші.

— Звідки в тебе тяга до малювання? — запитую.

— Скільки себе пам’ятаю, малювала, — посміхається Катя. — Мама малювала також — у неї гарно виходили карикатури.

— Ти відразу після вузу працювала за фахом?

— Ні. Спочатку шліфувальницею на меблевій фабриці, потім — у банку. Лиш після декрету вийшла на роботу в садочок, де працюю вже майже сім років.

— Нічого собі поворот у роботі!

— Так, кума моя Іра (вихователька) попросила якось зробити для садочка один малюнок. Я приходила, малювала, а опісля завідуюча запросила на роботу — в «Сонечку» якраз відкривався гурток образотворчого мистецтва.

Починала, до речі, я працювати, як уміла — без жодних методичок, сама шукала те, чим цікавиться дітвора, що їй під силу, що новенького з’явилося. Ну, а зараз ми маємо повноцінний гурток, який охоче відвідують діти майже усіх груп — від молодшої до старшої. При цьому діти люблять малювати не лише фарбами чи олівцями, їм цікаве малювання свічкою, по вологому папері, «з половинки — ціле»…

— Катю, а давай поговоримо про твої роботи — розпис стін під’їздів у будинках. З чого все починалося?

— Десь рік тому до мене звернулася кума Аня, яка з чоловіком та донькою виїздила до Америки. Мовляв, зобрази, будь ласка, напам’ять щось, аби донька розмалювала для бабусі. Дівчинці на той час було 14, і вона зі мною творила-розмалювала квіти біля квартири бабусі Марії Василівни Опалинської, вчительки географії з першої школи. Робота вийшла дуже гарною. Зупинитися я вже не змогла… Потім люди почали просити, аби я розмалювала і їх сходинкові майданчики.

Тоді ж, минулого року, ремонти у під’їздах почало робити наше ОСББ «Бамівський» (будинок по Огієнка, 73, де я від початку малювала, у цьому ОСББ). Кожен поверх хотів щось своє. Якщо раніше всі панелі були сині, то після ремонту вони стали різні: зелені, коричневі… Тож малюнок підбирали під колір панелей.

— І що просили люди зобразити?

— Хто — що. У кого діти — просили щось казкове. Так з’явилися родина сов на гілочках дерев та лісова фея біля грибів. Комусь до вподоби — птахи, комусь — котики під ліхтарем. Основний сюжет я змальовую, шукаю щось в інтернеті, а от дрібні деталі — додаю за уявою.

— А скільки часу йде на створення такої краси?

— До тижня. Адже працюю у вільний від роботи час, вечорами чи у вихідні.

— Твої роботи лиш в одному будинку?

— Більшість — у будинку моїх батьків. Але є й у будинку, де також створене ОСББ — «Дружня оселя» по Машинобудівників, 6. А ще люди інколи просять щось розмалювати у квартирах. У садочку «Золотий ключик», куди ходили мої діти, теж можна побачити мої роботи. Минулого літа до мене звернулася директор Нововороб’ївської школи, й на стінах у кабінеті біології я намалювала клітини рослини й тварини. А ще — еволюцію грибів, рослин і тварин. Малювала гуашшю, адже там багато різних кольорів.

— У Вас, знаю, дві доньки-школярки. Вони поділяють мамине захоплення?

— Ні, вони більше люблять ліплення. Маленькі пальчики в змозі виліпити такі дрібні деталі, які, здається, неможливо зобразити.

— Думаю, у них іще все попереду.

…Хочеться вірити, багато гарного ще попереду й у самої Каті. Наші таланти іноді розкриваються несподівано. І хтозна, може, її захоплення — лише початок чогось нового. А поки що… Поки що вона дарує радість нам, малинчанам, які отримують заряд гарного настрою, лише відкриваючи двері багатоповерхівки. Хіба багато нам треба для радості? І творять її люди, які живуть поруч. Цінуймо це…

Антоніна ГЛУЩЕНКО.

Фото автора