Буває, при знайомстві з людиною робиш неочікувані, але тим не менш приємні відкриття. Так сталося і цього разу. Бо знайомство з авторкою чудових малюнків на сходинкових майданчиках декількох багатоповерхівок на «БАМі» почалося… із дитячого садочку, точніше Центру розвитку дитини «Сонечко».

У ньому майже сім років вихователем та керівником гуртка образотворчого мистецтва працює Катерина Хоменко. Яскраві й не зовсім звичні картини на стінах садочку теж, виявляється, створені її руками. Що незвичного, скажете? Картини, мовляв, вони скрізь картини! Ці — інші. Виконані вони не звичними нам фарбами. Основний матеріал — це туалетний папір (!) з Обухівської картонно-паперової фабрики. Чому саме цей? Він, як виявляється, доволі міцний і не розкисає при намащуванні клеєм чи фарбуванні.

Його скручують у джгути, потім викладають по заздалегідь підготовленому контуру і приклеюють, а наостанок — фарбують у потрібні кольори. Для завершення роботи використовують й інші матеріали: фарби, нитки, яєчну шкаралупу… й ще багато чого!

У «Сонечку» таких картин — з добрий десяток!

— Коли я лише прийшла до садочка, — розповідає Катя, — саме потрібна була робота на конкурс «Барви Полісся». Ми зобразили тоді сільську хатинку, дерево з яблучками з гудзиків, виклали доріжку з яєчної шкаралупи. Основні елементи — саме зі скрученого туалетного паперу. Вийшло дуже гарно. І досить економно — на одну картину йде десь пів рулончика туалетного паперу. А потім у нас проводилося методоб’єднання для педагогів з інших дошкільних закладів. Там я вже навчала цій незвичній техніці колег. А взагалі про цю техніку — з туалетним папером — я дізналась іще в училищі. Побачила раз, спробувала — і знання, як бачите, згодилися.

Ну а опісля ми розмовляємо дорогою до Катиної домівки, що пролягла звивистою стежкою від «Сонечка» повз людські городи — до однієї з багатоповерхівок на «БАМі».

Виявляється, моя співрозмовниця за освітою — педагог-дошкільник із додатковим профілем «Образотворче мистецтво». Вищу освіту теж здобула за фахом «Початкова освіта та образотворче мистецтво» у Житомирському педагогічному виші.

— Звідки в тебе тяга до малювання? — запитую.

— Скільки себе пам’ятаю, малювала, — посміхається Катя. — Мама малювала також — у неї гарно виходили карикатури.

— Ти відразу після вузу працювала за фахом?

— Ні. Спочатку шліфувальницею на меблевій фабриці, потім — у банку. Лиш після декрету вийшла на роботу в садочок, де працюю вже майже сім років.

— Нічого собі поворот у роботі!

— Так, кума моя Іра (вихователька) попросила якось зробити для садочка один малюнок. Я приходила, малювала, а опісля завідуюча запросила на роботу — в «Сонечку» якраз відкривався гурток образотворчого мистецтва.

Починала, до речі, я працювати, як уміла — без жодних методичок, сама шукала те, чим цікавиться дітвора, що їй під силу, що новенького з’явилося. Ну, а зараз ми маємо повноцінний гурток, який охоче відвідують діти майже усіх груп — від молодшої до старшої. При цьому діти люблять малювати не лише фарбами чи олівцями, їм цікаве малювання свічкою, по вологому папері, «з половинки — ціле»…

— Катю, а давай поговоримо про твої роботи — розпис стін під’їздів у будинках. З чого все починалося?

— Десь рік тому до мене звернулася кума Аня, яка з чоловіком та донькою виїздила до Америки. Мовляв, зобрази, будь ласка, напам’ять щось, аби донька розмалювала для бабусі. Дівчинці на той час було 14, і вона зі мною творила-розмалювала квіти біля квартири бабусі Марії Василівни Опалинської, вчительки географії з першої школи. Робота вийшла дуже гарною. Зупинитися я вже не змогла… Потім люди почали просити, аби я розмалювала і їх сходинкові майданчики.

Тоді ж, минулого року, ремонти у під’їздах почало робити наше ОСББ «Бамівський» (будинок по Огієнка, 73, де я від початку малювала, у цьому ОСББ). Кожен поверх хотів щось своє. Якщо раніше всі панелі були сині, то після ремонту вони стали різні: зелені, коричневі… Тож малюнок підбирали під колір панелей.

— І що просили люди зобразити?

— Хто — що. У кого діти — просили щось казкове. Так з’явилися родина сов на гілочках дерев та лісова фея біля грибів. Комусь до вподоби — птахи, комусь — котики під ліхтарем. Основний сюжет я змальовую, шукаю щось в інтернеті, а от дрібні деталі — додаю за уявою.

— А скільки часу йде на створення такої краси?

— До тижня. Адже працюю у вільний від роботи час, вечорами чи у вихідні.

— Твої роботи лиш в одному будинку?

— Більшість — у будинку моїх батьків. Але є й у будинку, де також створене ОСББ — «Дружня оселя» по Машинобудівників, 6. А ще люди інколи просять щось розмалювати у квартирах. У садочку «Золотий ключик», куди ходили мої діти, теж можна побачити мої роботи. Минулого літа до мене звернулася директор Нововороб’ївської школи, й на стінах у кабінеті біології я намалювала клітини рослини й тварини. А ще — еволюцію грибів, рослин і тварин. Малювала гуашшю, адже там багато різних кольорів.

— У Вас, знаю, дві доньки-школярки. Вони поділяють мамине захоплення?

— Ні, вони більше люблять ліплення. Маленькі пальчики в змозі виліпити такі дрібні деталі, які, здається, неможливо зобразити.

— Думаю, у них іще все попереду.

…Хочеться вірити, багато гарного ще попереду й у самої Каті. Наші таланти іноді розкриваються несподівано. І хтозна, може, її захоплення — лише початок чогось нового. А поки що… Поки що вона дарує радість нам, малинчанам, які отримують заряд гарного настрою, лише відкриваючи двері багатоповерхівки. Хіба багато нам треба для радості? І творять її люди, які живуть поруч. Цінуймо це…

Антоніна ГЛУЩЕНКО.

Фото автора

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, залиште комантар
Будь ласка, введіть своє ім’я тут

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.