Де живе 91-річний учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран праці Анатолій Макарович Петренко, в Баранівці знайшов швидко, адже його обійстя є справжньою окрасою центральної вулиці села.

— У Макаровича не хата — писанка, і на подвір’ї ідеальна чистота й порядок, — кажуть односельці. — Він у нас любить скрізь порядок і чистоту, не кожна й справна господиня зможе так порядкувати на подвір’ї, як наш Макарович.

У затінку розлогої старої груші й зустріли нашого співрозмовника. Він щойно повернувся з ранкової «прогулянки» власним городом.

— От біда, —бідкався, — жуки на картоплі вже почали надокучати. А ось огірочки рясно посходили й зав’язуються, буряки, цибулька, помідори, перець стоять як солдати… Люблю щоранку «контролювати» й любуватись результатом своєї роботи й моїх дітей, — сказав дідусь.

Анатолій Макарович гостям зрадів відразу. А коли дізнався, що це журналісти, трохи спочатку знітився:

— Та що про мене писати? Такий, як і усі літні люди в селі… Більше 40 років пропрацював у місцевому колгоспі «Дружба» трактористом і комбайнером. Був і бригадиром тракторної бригади. Не раз нагороджували мене різними грамотами й подяками, які займають чільне місце у шафі. А сьогодні що? Дома порядкую та й годі…

— То тато прибідняється, — посміхається донька Анатолія Макаровича Валентина. Крім неї, у чоловіка ще одна донька — Лідія та син Віктор, які подарували йому шістьох онуків, а ті вже — двох правнуків. — Хай і з нашою допомогою, але ще більше 70 соток землі обробляє тато сьогодні. Жодної бур’янини там не побачите. І в хаті завжди порядок іще той. І як збираємось на сімейні свята всією родиною, на кухні нам робити нічого — таких смачних млинців, сирників, голубців, холодцю, борщу та навіть звичайної юшки не спроможна приготувати як батько жодна господиня! Він у нас — справжній кухар. Коли більше десяти років тому пішла з життя мама, тато почав нас балувати всякими смакотами. Коли дізнається, що ми приїдемо в гості, йде до плити й «чаклує»… Та так, що ми всі пальці облизуємо… Радіє, коли всі разом збираємося. В молодості дуже любив співати, а зараз як заведе за столом частівки, то сміємося всі разом. І де тільки їх бере? З нього вони просто «ллються». Каже, з гумором легше сьогодні жити, бо стільки негативу накопилося, що не хочеться й телевізор умикати й слухати радіо. Болить йому сьогодні серце й за нинішні події на Сході України. Коли бачить по телевізору сумні кадри, де безневинно гинуть наші хлопці, відразу дзвонить нам, переживає, плаче. Коли вже нарешті, каже, заспокоїться ситуація на сході України, допоки там будуть гинути наші діти?

— Болить душа й за те, — часто каже, — що вимирають і занепадають наші села. Раніше в них бурлило життя, була всім робота у колгоспі, люди хай і важко працювали, але вміли й весело відпочити… А зараз? Молодь виїжджає до міст чи за кордон, а в селех залишаються переважно доживати віку літні люди… От кажуть: реформи, реформи… А толку з них для простих людей? Ось знову вибори на носі. Так гарно знову всі говорять, але не знаю вже кому й вірити. Увесь цей фарс і брехню дивитися й слухати вже не має сил… Але наше покоління то вже таке, а дітям, онукам як у цьому світі жити?..

Недавно Анатолій Макарович відсвяткував свій 90-річний ювілей. Скільки було в дідуся радості й сліз, коли несподівано учасниці місцевого жіночого художнього ансамблю «Калина» та сільський голова Ігор Ярмоченко прийшли його вітати.

— Бач, ще пам’ятають, шанують, — приємно був здивований дідусь.

— Аякже, — каже Пиріжківський сільський голова Ігор Ярмоченко, — Про таких людей ніколи не забуваємо, допомагаємо по можливості, перевідуємо, вітаємо зі святами, бо своїм життям і невтомною працею вони цього заслужили сповна. Шкода тільки, що таких людей, як Анатолій Макарович, у нашій громаді залишилося нині мало…

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.

Фото автора.