Лікаря загальної практики й сімей ної медицини Оксану Коваленко з Гранітного на робочому місці застати важко. Жінка обслуговує, відповідно до укладених декларацій, 1530 жителів селища та сусідньої Федорівки, з яких близько 300 дітей різного віку, вихованці місцевого садочка та учні школи.

«Перша сходинка до щастя — здоров’я», — сказав відомий давньогрецький філософ Сократ. З цими словами важко не погодитись. Тому й кожен робочий день Оксана Євгеніївна розпочинає з огляду «постійних» пацієнтів, адже за 21 рік уже добре знає, «хто чим дихає» і кому яка допомога потрібна.

— Буває, вранці сідаю за кермо автомобіля, й перше, що згадую, кому які призначення робила, а кому потрібні нові крапельниці, уколи, пігулки, — ділиться Оксана Коваленко.

Як прийшла у професію?

— 1997 року закінчила лікувальний факультет Івано-Франківської медакадемії, де нас навчили, «що всі пацієнти однакові, а зраджувати клятві Гіппократа не гуманно й не можна». Хоча вступила до вузу не одразу. Після закінчення третьої школи в Малині змушена була підробляти санітаркою хірургічного відділення, щоб «заробити» пільговий стаж для вступу. Медсестрою була моя бабуся, а мама — вчитель, тато — інженер. Після закінчення вузу за направленням попрацювала в терапевтичному відділенні Радомишльської ЦРЛ. Після одруження переїхала до Малина, де й працюю нині.

— Які найбільш поширені сьогодні хвороби? — цікавлюся в лікаря.

— Оскільки я обслуговую селище каменедробильників, то найчастішими хворобами є захворювання легенів через сильну запиленість виробництва, серцево-судинні захворювання.

— Ваші думки з приводу нинішньої медичної реформи?

— Вона має свої плюси і мінуси. Великий мінус для нас — після запровадження медичної реформи, у нас закрили власну лабораторію, що стало незручним для жителів Гранітного та Федорівки. Відтепер п’ятий рік поспіль люди змушені їхати здавати аналізи до райцентру. Тоді нам пояснили, що в первинній ланці меддопомоги своя лабораторія не потрібна взагалі. З плюсів? До початку втілення реформи не мали навіть комп’ютера. Тепер є. Ноутбук подарував депутат обласної ради Сергій Диняк. Новий кардіограф за 19 тисяч гривень — селищний голова Микола Курса. Діє у нас і денний стаціонар на п’ять ліжок, де за потреби жителі отримують ін’єкції. Зі мною працюють дві медсестри, одна з них Євгенія Корольчук — уже 35 років, два роки тому до нас прийшла Юлія Сергієнко. Нарікань на їхню роботу не чула, тож вдячна їм за увагу й відданість своїй справі.

— За роки роботи в медицині якісь особливі випадки були?

— На щастя, за моєї роботи в Гранітному летальних випадків не траплялось. А ось років п’ять тому, коли я приїхала на роботу й з колегами ми обмовились, що, слава Богу, в нас давно не було серйозних хворих, тоді, як із рогу достатку, почали один за одним сипатись виклики через інфаркти, не встигали викликали колег зі «швидкої», а так Бог милував… Коли потрібно, консультую своїх пацієнтів і о шостій годині ранку, і пізно ввечері. Веду з самого народження немовлят. Маю й «стабільних» хворих, котрим щодня потрібно приділити хоча б хвилин п’ять. Їхні хвороби й помічні ліки, прізвища, ім’я та по-батькові постійно тримаю в голові, немов комп’ютер. Інколи до людини досить просто посміхнутись і сказати добре слово, адже, як відомо, й воно лікує…

— Що турбує вас, як лікаря?

— Не може сьогодні, мене, як лікаря, не хвилювати низький рівень народжуваності й водночас велика смертність населення. Коли я прийшла на роботу, народжувалось до 30 діток, а з початку нинішнього року в селищі народилось лише п’ятеро малюків, у той же час померли 12 земляків. На таку непросту демографічну ситуацію впливають погана екологія, міграція населення, низький рівень життя. Хотілося б, звісно, й кращого фінансування галузі, а не за залишковим принципом, як уже звикли… Реформи слід починати впроваджувати не зі столичних кабінетів, а з глибинки, прорахувавши всі «за» і «проти».

— Яким правилом користуєтесь у житті та роботі?

— Раніше думала, що щоденно служити людям можуть лише чарівники, але, виявляється, помилялась. Тому зараз намагаюсь дотримуватись таких правил: не нашкодь людині, котра звертається за допомогою, будь вірним клятві Гіппократа, котрий сказав, що «медицина насправді є найблагороднішою з усіх мистецтв». А ще одним із критеріїв моєї роботи є відданість справі та справедливість, без яких, вважаю, не може бути справжнього лікаря.

— Знаю, що за сумлінну роботу ви нагороджені багатьма грамотами й подяками?

— Ніколи не бігала за нагородами й славою. Просто завжди намагаюсь виконувати відповідально свою роботу. Тому, певне, й маю в своїй домашній скарбничці грамоти облдержадміністрації, управління охорони здоров’я ОДА, райдержадміністрації.

— Рідні підтримують вас, маєте вільний час?

— Чоловік Володимир працює програмістом у Центрі первинної медико-санітарної допомоги, донька Марія після закінчення школи-ліцею №1 мріє піти моєю стежкою, збирається вступати до столичного чи Вінницького медуніверситету. Виховуємо ще одну доньку-шестикласницю. Слава Богу, живі ще й батьки. У вільний від роботи час постійно знаходиться чим зайнятись удома, часу на хобі, на жаль, не вистачає… Добре, проте, що маю власний автомобіль, яким із 2003 року кермую сама. Це суттєво економить мій час і нерви, бо завжди у потрібне місце можу дістатись без запізнень і не витрачаю часу на «голосування» попутки на дорогах…

— Напередодні професійного свята що побажаєте своїм колегам та пацієнтам?

— У першу чергу — всім миру, колегам — достойної зарплати і добробуту в родинах, а пацієнтам ніколи не хворіти й звертатись до лікарів лише за оформленням документів для санаторно-курортного відпочинку чи профоглядів.

Інтерв’ю вів

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.