У Малині на сьогодні діє єдиний у місті дитячий будинок сімейного типу. Аби подати приклад іншим, свого часу, у жовтні 2007-го, сім’я начальника служби у справах дітей Малинської райдержадміністрації Олени Зборовської спочатку стала прийомною сім’єю, а з 2013 року отримала статус дитячого будинку сімейного типу, замінивши родину п’яти дітям-сиротам. Тож напередодні Дня матерів та Дня сім’ї ми вирішили напроситися в гості до незвичної родини, та замість очікуваного хепі-енду застали родину в розпачі.

«Правду кажуть, що благими намірами вистелена дорога до пекла, — зі сльозами на очах поділилась наболілим Олена Василівна. — Ніколи не думала, що зазнаю такого приниження й душевного болю та ще й від своїх, здавалося б колег, які мають розуміти усю складність ситуації…»

Після деяких вагань вона вирішила поділитися наболілим.

Усе почалося в ніч з 18 на 19 грудня 2018 року, коли значно погіршився стан здоров’я однієї з наших вихованок, яка вже до того перебувала на обліку у лікаря-психіатра. 19-го ми побували на прийомі в спеціаліста нашого МРТМО й отримали направлення на консультацію, а при необхідності — стаціонарне лікування в дитячому відділенні Житомирської обласної психіатричної лікарні. Попередньо зателефонувавши туди, лікар нас попередила: оскільки ваша підопічна має статус дитини-сироти, то, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 18.05.2013 №400, разом із направленням нам необхідно мати при собі ще й рішення (згоду) органу опіки і піклування щодо надання стаціонарної психіатричної допомоги дитині. Того ж дня, 19 грудня, на ім’я голови Малинської міської ради О.Г. Шостака нами, батьками-вихователями дитячого будинку сімейного типу, було подано відповідну заяву, до якої додано копію направлення Малинського МРТМО від 19.12.2018 р. та витяг з того самого Наказу МОЗ України.

Тут дозволю собі невеликий відступ від хронології подальших подій.

Відповідно до ст. 286 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. А згідно зі ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» інформація щодо надання психіатричної допомоги громадянам є конфіденціальною і без їх (чи їх законного представника) письмової згоди може бути надана тільки на запит судово-слідчих органів. Отож, враховуючи вище викладене і те, що наша вихованка є неповнолітньою, ми не бажали розголошувати повну інформацію про стан її психічного здоров’я, аби убезпечити дитину від громадського осуду через витік інформації.

Тому відповідь, яку отримали на свій лист до міського голови більш як через місяць після звернення — 24.01.2019-го, коли медична допомога нашій дівчинці фактично вже була не потрібна, нас, м’яко кажучи, здивувала. Виконком Малинської міської ради повідомляв нас про необхідність надати підставу для надання психіатричної допомоги нашій дитині-вихованці, відповідно до вище вказаного Наказу. Але ж усе, що мали, ми надали з попередньою заявою! Про це 25.01.2019-го ми письмово й поінформували міського голову.

04.02.2019-го (добре, що знову не більш, як через місяць, але, як не дивно, за тим самим номером, що і відповідь від 24.01.2019-го — Кол-1162/03-24) надійшла нова відповідь: «виконком повідомляє, що в поданих Вами матеріалах відсутнє направлення лікаря-психіатра дитячого, що є необхідним для надання згоди органом опіки та піклування…».

Постало питання: а якщо в дитини знову, не дай Боже, погіршиться стан здоров’я, то їй і не лікуватись? А як буде загроза здоров’ю дитини, яка матиме ще й певні наслідки, то хто відповідатиме?..

Отож, 11.02.2019-го ми побували на прийомі в міського голови, де делікатно нагадали, що в разі кризи не тільки ми будемо тими особами, які не допомогли дитині, а й, відповідно до п. 7 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю, затведженого постановою КМУ від 3 жовтня 2018 р. №800, голови міських, сільських, селищних рад… несуть персональну відповідальність за забезпечення виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, випадків жорстокого поводження з ними, виникнення безпосередньої загрози їх життю або здоров’ю, надання таким дітям допомоги в межах повноважень і своєчасне інформування про них відповідних суб’єктів виявлення та/або організації соціального захисту дітей.

Принагідно, на прийомі у міського голови було підняте й питання, яке зависло у владних кабінетах ще раніше — щодо перспективи проведення поточного ремонту в нашому будинку.

Ще 14.06.2018-го ми звертались із письмовою заявою до мера, в якій зазначили, що поточні ремонтні роботи в будинку впродовж 10 років проводили за власний кошт, але тепер потребуємо допомоги. До того ж, згідно з п. 28 постанови Кабміну від 26 квітня 2002 р. №564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу», «…питання матеріального та фінансового забезпечення дитячого будинку сімейного типу (проведення у разі потреби поточного або капітального ремонту житла тощо) вирішуються органом, який прийняв рішення про його створення».

24.07.2018-го (зазначте — знову з порушенням термінів) на це наше письмове звернення прийшла відповідь за підписом заступника міського голови Л.А. Сніцаренко, де виконавчий комітет Малинської міської ради просив нас надати кошторис витрат на проведення передбачених нами ремонтних робіт помешкання. І він нами був замовлений та виготовлений за власні кошти, після чого надісланий безпосередньо на ім’я Л.А. Сніцаренко.

Не дочекавшись відповіді, через місяць ми особисто навідались до Лесі Андріївни, аби поцікавитись, то на якій стадії тепер вирішення нашого питання. Спочатку вона віднікувалась, мовляв, нічого ви мені не надсилали. Потім, з’ясувавши, що документи ішли через загальний відділ, відповіла, що не має журналу для реєстрації подібних звернень, а наступного дня віддала знайдений таки кошторис і порекомендувала написати заяву, знову ж таки, на ім’я голови з додаванням того самого кошторису.

21.01.2019-го ми знову надіслали лист міському голові, а 05.02 отримали відповідь: «…підписаною Угодою про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу від 15.02.2012 між Вами та виконавчим комітетом міської ради проведення ремонтних робіт у Вашому власному будинку не передбачено».

Зазначу: з моменту підписання дана угода упродовж 7 років жодного разу не переглядалась. Тож, само собою зрозуміло, що звернення батьків-вихователів із проханням допомогти в проведенні ремонту вже є підставою для перегляду тристоронньої угоди між міським головою, службою у справах дітей та батьками вихователями.

11.02.2019 року був черговий наш візит до міського голови, аби, нарешті, з’ясувати — то чи допоможе нам міська рада з ремонтом, а також щодо нашої двомісячної переписки з приводу надання дозволу на лікування нашої вихованки. Потреби в останньому, як вже сказала, на той момент не було, проте ми вирішили нагадати Олексію Григоровичу, так би мовити, на майбутнє: в разі не вжиття відповідних заходів, коли є загроза життю та здоров’ю дитини, голови органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність.

Реакція на цей візит не забарилася. Об 11 годині 18.02.2019-го по телефону нас запросили на 16-ту годину цього ж дня на засідання комісії з питань захисту прав дитини (далі — Комісія). Перше, що здивувало, переступивши поріг кабінету, де проходило це засідання, це те, що нас навіть не запросили сісти — всі стільці виявились зайняті. А далі почалося дійство, яке більш нагадувало дешевий (малопрофесійний) театр без програми та антракту.

Дія перша: затвердження звіту про стан виховання та утримання і розвитку дітей у нашому дитячому будинку сімейного типу (далі — ДБСТ). Проект звіту не оголошується, зате оголошується не актуальна інформація місячної давності про те, що вищий навчальний заклад просить у органу опіки і піклування Малинської міської ради дозвіл на відрахування нашої прийомної дитини за неуспішність. Спростувати це було легко — скинутим дитиною фото її залікової книжки з хорошими результатами здачі першої в її житті сесії. Не знаючи, до чого іще придертися, члени комісії заговорили про те, що ми, батьки, не підтримуємо контакту з деканатами вузів і не цікавимось успіхами у навчанні наших вихованців і т. д. Хоча й ці звинувачення виявились безпідставними.

Склалось враження, що все це було затіяне тільки задля того, аби розформувати наш будинок сімейного типу, змусивши старших дітей, що стали студентами, написати відповідні заяви, хоча до 23 років вони мають право цього не робити. Та чи подумали при цьому наші чиновники, куди цим дітям, якщо вони позбудуться навіть такого дому, приїздити на вихідні, канікули?..

Далі була дія друга, й стосувалася вона того самого надання дозволу на лікування дитини, з чого я почала свою розповідь.

Через два місяці згадали, що ми писали заяву про надання дозволу на лікування дитини-сироти в стаціонарі, коли такої потреби вже не було, оскільки зникли прояви загострення хвороби. Одначе нам запропонували протягом тижня привезти з обласної лікарні консультативний висновок. Наступні два тижні ми чекали витяг із рішення Комісії для повторного звернення до лікаря, оскільки профільний спеціаліст обласної лікарні відправила нас назад до органу опіки та піклування. Виходило таке собі замкнуте коло.

Не дочекавшись, зрештою, витягу з рішення, на свій розсуд, 05.03 ми поїхали з дитиною в лікарню. І саме цього ж дня нас знову таки телефоном об 11-ій годині запросили на 16-ту на засідання Комісії. Вже на засіданні нас, правда, намагались переконати, ніби запрошення на цю комісію, а також її попереднє рішення й висновок про стан утримання й виховання дітей у нашому ДБСТ були відправлені через пошту ще два тижні тому. Та на пошті це спростували.

І тут я знову зроблю відступ. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №458 від 22.07. 2016 контроль за умовами проживання вихованців здійснюють органи опіки та піклування і служби у справах дітей районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (в разі утворення) рад за місцем фактичного проживання чи перебування.

Раз на рік місцева служба у справах дітей готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в дитячому будинку сімейного типу на основі інформації, що надається соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром і дільничним інспектором місцевого відділку поліції. Батьки-вихователі обов’язково ознайомлюються з складеним звітом, який затверджується начальником служби у справах дітей.

Одначе текст звіту щодо нашого ДБСТ, який був винесений на розгляд Комісії 5 березня, ми отримали на руки без жодного підпису, більше того — його було роздруковано в останні хвилини засідання Комісії.

Зміст звіту не довели й до відома присутніх, але рекомендації особисто для нас були проголошені на загал. Перше — посилити контроль за навчанням та розвитком двох наших вихованок-студенток вузів(?). Друге — провести поглиблений медичний огляд трьох наших менших вихованців «у зв’язку з систематичним перебуванням дітей на лікуванні в обласному протитуберкульозному санаторії «Лісовий берег»» (це при тому, що поглиблений медичний огляд дітей був проведений ще 10 січня 2019 року й висновок передано до служби. Більше того, протягом звітного 2018 року одна з дівчаток у вище названому санаторії не перебувала, а двоє інших дітей влітку 2018-го оздоровлювались в санаторії згідно з рекомендаціями лікаря-фтизіатра).

Третім пунктом рекомендувалось провести відповідно до направлення лікаря-психіатра Малинського МРТМО консультативний огляд у дитячого лікаря-психіатра тієї самої вихованки, про яку йшлося вище, та до (!) 22.02.2019 (механічна помилка?) надати до служби у справах дітей виконавчого комітету консультативний висновок спеціаліста, «з метою вжиття необхідних заходів».

Четвертий пункт — своєчасно повідомляти  службу у справах дітей про всі зміни, які відбуваються в житті дітей-вихованців…

А чому ж, хочеться сьогодні запитати, за останніх 7 років служба у справах дітей міської ради ні разу не запросила, приміром, наших дітей на заходи зі святкування того ж Дня захисту дітей, які щороку проводяться за кошти як міського, так і обласного бюджетів? Так би могли принаймні знати наших дітей в обличчя. І про зміни в їхньому житті поцікавилися б заодно…

Тим часом, було ще одне рішення, підписане заступником міського голови Л.А. Сніцаренко:

«Направити клопотання до Малинського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 184 «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей» Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» батьків-вихователів Зборовського Олега Миколайовича, Зборовську Олену Василівну, за не виконання рішення № 10 комісії з питань захисту прав дитини від 18.02.2019 року, щодо надання до служби у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради консультативного висновку спеціаліста, відповідно до направлення лікаря-психіатра Малинського МРТМО, відносно дитини-вихованки … та ненадання дитині медичної допомоги…».

Аби знову не переливати з пустого в порожнє, зазначу лише, що правоохоронці не виявили законних підстав для складання адміністративного протоколу на нас, батьків-вихователів. А ось чи не має порушень у діях посадовців, якщо не законодавчих, то людських точно? — іще питання.

Образливо в цій ситуації те, що за стільки років, ніхто з міських колег не поцікавився, як живеться прийомним дітям у нашому домі? Як нам, їх батькам-вихователям? А коли за стільки років ми одважились попросити у влади про допомогу, то отримали натомість приниження й звинувачення в бозна яких гріхах.

Під кінець останнього засідання Комісії я не втрималась і сказала: «Я вже стомилась…» Дехто з її членів вирішив, буцім, я стомилась від виховання чужих дітей і зізнаюсь у цьому. Ні, шановні, я стомилась від театру абсурду, який влаштували. А наші діти… Так, з ними не завжди просто. Як і в кожній сім’ї. Але нам вони в радість і за стільки років стали рідними. Та хіба вам, колеги, це зрозуміти?

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, залиште комантар
Будь ласка, введіть своє ім’я тут

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.