Нещодавно у Малині побувала численна делегація вчених-економістів із українських та зарубіжних університетів. В її складі була і малинчанка — доктор економічних наук, викладач кафедри міжнародних економічних відносин Київського національного торговельно-економічного університету Г.Я. Студінська. Нашому кореспонденту вдалося порозмовляти з Галиною Яківною, яка, до того ж, у ці дні (5 травня) відзначила й свій ювілей — «круглої відмінниці».

— Доволі тривалий час Ви працювали на підприємствах та установах самоврядування Малина. Відчуваєте певну ностальгію?

— Ностальгія — це болісна туга людини через її відрив від рідних місць. Формально я й до сьогодні є мешканцем Малина, оскільки маю місцеву реєстрацію. Проте працюю у столичному вищому навчальному закладі і більшість часу перебуваю в Києві. До Малина іноді приїжджаю, бачусь із дорогими для мене людьми. Не могла пропустити й цієї ось нагоди побувати на паперовій фабриці, де кілька років працювала.

— Є що згадати?

— Звичайно. Це був крутий поворот у моєму житті. Мене запросили на фабрику створити маркетингову структуру, підприємству вкрай необхідно було інтегруватись у нові умови господарювання. Потрібного досвіду не було ні в кого. В ті часи термін «маркетинг» якщо і чули, то не всі розуміли, але природна цікавість до новітнього перемогла.

— Ви ж мали вже науковий ступінь кандидата економічних наук. Можливо, це зіграло роль, адже «фабриканти» вміли підшукувати кадри.

— Мене завжди притягувало саме виробництво. Знання обладнання, технології виробництва, процесу управління, системи комунікацій надають точне розуміння необхідного шляху ефективного економічного розвитку підприємства, тому мені дуже хотілось працювати на фабриці, але вакансій не було. І тут допоміг випадок. До мене звернувся тодішній заступник директора паперової фабрики Василь Васильович Іщенко з проханням дати йому на кілька днів книгу Ф. Котлера «Основи маркетингу». Коли він побачив цю книгу, на сторінках якої були суцільні помітки, зроблені мною і чоловіком, у нього й з’явилася ця пропозиція — запросити мене на роботу. Незважаючи на те, що я ще була у відпустці по догляду за дитиною, погодилася піти працювати на паперову фабрику. Дуже було цікаво починати нову справу.

— І з чого почали свою роботу?

— З формування команди та вивчення процесу організації і технології виробництва, постачання і збуту, фінансів даного підприємства. Маркетолог на виробництві має знати досконало підприємство і потенційний ринок, щоб оперативно приймати ефективні рішення.

— Довелося трохи поїздити?

— Звичайно. У ділових поїздках побували з колегами у Поволжі, двічі літала до Новосибірська. Знайомилися з особливостями ринку в Середній Азії, побувала в Ташкенті, Самарканді. Просували продукцію через спеціалізовані виставки, в тому числі в Європі, проводили випробування нашої продукції на різних підприємствах.

— Що було найважче у процесі організації маркетингової структури на фабриці?

— Навчання. Доводилося, що називається, все пізнавати «з коліс». Багато вчилася сама і вчила своїх підлеглих. Хочу подякувати долі, що у цей період у нас склався прекрасний колектив. Мій найкращий в житті заступник (без перебільшення) Любов Болотцева і досі працює на фабриці. Головною складністю завжди є протиріччя між виробничими та комерційними структурами. Пошук компромісів між ними є важливим завданням маркетингу.

— Уже тоді Ви здійснювали наукові маркетингові дослідження, які стали в майбутньому основою Вашої наукової діяльності?

— І так, і ні. Маркетинг включає в себе постійний аналіз і ринку, і виробництва. Тоді я не думала про серйозне наукове заняття маркетингом. Хоча і писала окремі наукові статті, брала участь у різних конференціях. Та досвід, який набувала у подальшій практичній діяльності в інших сферах виробництва, знадобився. Зокрема, робота у торговельній галузі, меблевій та алкогольній промисловості, сфері засобів масової інформації та рекламі, у будівельному бізнесі сприяли накопиченню досвіду і наукового вантажу та бажанню ділитися знаннями.

— Тоді з’явилася Ваша перша книга з такою інтригуючою назвою «Любовний трикутник: бізнес-планування, маркетинг, бренд»…

— …частково так. На той момент я вже сама активно проводила тренінги, виступала з лекціями на семінарах та інших заходах, а також допомагала готувати молодим людям бізнес-проекти для конкурсів, які проводила Київська міська державна адміністрація. Тому захотілося у такій науково-популярній формі викласти своє бачення цього складного процесу.

— Але при цьому Ви продовжували працювати на керівних посадах. Як вистачало часу й енергії?

— Насамперед допомагала родина, яка завжди з розумінням ставилася до моїх наукових інтересів. Це надавало мені також енергії. До того ж на роботі постійно слід було поєднувати функції керівника і тренера, оскільки робота з персоналом вимагає великої напруги і концентрації зусиль. У процесі безпосередньої виробничої діяльності викристалізовувалися нові думки та змінювалися акценти в науково-практичних інтересах. Зокрема, більше почав привертати увагу бренд як явище і як процес.

— Тобто торговельні марки?

— Ні. Найбільш розповсюджене спотворене уявлення про бренд як про торговельну марку. За великим рахунком, торговельна марка є просто ім’ям, а бренд є сенсом, що наповнює торговельну марку чи певну продукцію. Це асоціативний образ, який виникає у споживача. Довелося серйозно заглибитися у цю проблематику і навіть написати книгу «Бренд: долаючи час та простір». Це дослідження я не вважаю якимось значущим і не збиралася навіть його публікувати. Мене вмовив видати цю книгу чоловік. Та й київський бізнесмен Семен Іванович Борисенко, наш земляк із Житомирщини, проявив ініціативу частково профінансувати її видання. Як не дивно, незважаючи на всі недоліки, ця книга стала знаковою у моєму житті.

— На базі книги Ви розробили авторську Програму розвитку національного бренду України, яку вручили особисто тоді ще Президенту Петру Порошенку.

— Був такий факт у моєму житті, але знаковість була в іншому. Книгу помітили у наукових колах і запропонували мені вступити до докторантури. Я погодилася, оскільки мала чітку мету, бачення наукової проблематики і більш як двадцятирічний практичний досвід у промисловому маркетингу.

— Знаю, що Ви, навіть навчаючись у докторантурі, займали посаду першого заступника директора одного зі столичних заводів.

— Так, але наука вимагала більшої концентрації зусиль, і тому я вирішила не продовжувати річний контракт, а зосередитися на підготовці докторської дисертації, яку захистила достроково. Уявіть собі, що потрібно було не просто написати текст дисертаційного дослідження, а опублікувати більше трьох десятків статей з теми дисертації у вітчизняних та зарубіжних виданнях українською та англійською мовами, а також підготувати і видати монографію, взяти участь у багатьох наукових конференціях, наукових програмах. Всього не перелічити. Вдавалося при цьому ще передавати свій практичний досвід на курсах МБА та різного роду бізнес-тренінгах. Життя — повне динаміки, і свою енергію потрібно спрямовувати у правильне русло. Добре, що поруч із тобою у цьому динамічному процесі знаходяться прекрасні люди. Зокрема, не можу не згадати своїх наукових наставників — Сергія Костянтиновича Харічкова та Сергія Андрійовича Романюка.

— Наскільки мені відомо, зараз Ви працюєте в одному з провідних столичних університетів. Як вдається поєднувати викладацьку та наукову діяльність?

— Не скажу, що легко. Я до цього не працювала у системі вищої освіти. Але, якщо відверто, мені подобається працювати зі студентами, бути в їхньому енергетичному колі. Молодь змушує тебе завжди бути позитивною, знаходитися у творчому пошуку, підтримувати відповідний фаховий та науковий рівень.

— Не сумніваюся, що Ваш практичний виробничий досвід стає у нагоді. Тому, певно, студенти і виставляють Вам чи не найвищі рейтинги.

— В межах факультету, де працюю, так. Високі бали, які виставляють мені студенти за роботу, змушують постійно працювати над собою. Зупинившись, ти вже відстанеш, і тому праця над собою є чи не найважчою. Практичний же досвід надає мені впевненість у тому, що викладаю, та викликає довіру студентів.

— Не можу не втриматися ще від одного запитання. Цього навчального року Ви вмовили свого чоловіка (Володимира Студінського, чиє ім’я відоме багатьом малинчанам — прим. авт.) перейти з КНЕУ, де він викладав, до торговельно-економічного університету, де читаєте лекції Ви. Не тісно Вам на одній кафедрі і вдома? Чи Ви дискутуєте лише на наукові теми?

— Чоловіка переходити в КНТЕУ ніхто не вмовляв. Просто так склалися обставини. Щодо дискусій, то вони в нас не лише на науковому полі, але й побутовому. Останні, щоправда, більш науково обгрунтовуються мною (сміється). Все — як у нормальних родинах. А працювати разом нам ніщо не заважає, навіть допомагає. Ми маємо багато спільних наукових інтересів. Зокрема, публікуємо спільні праці. Останнім часом у нас є чимало спільних співавторських статей із питань європейської інтеграції. Разом беремо участь у конференціях.

— На кухні не сперечаєтеся за першість?

— Ні. У нас в родині принцип: хто більш вільніший, той на кухні. Наприклад борщ і деруни є фірмовими стравами чоловіка. За мною — випічка і більш вишуканіші страви. Але, буває, що й разом готуємо щось. Такий собі науково-кухонний тандем.

— Цікаво. Думаю, що тем у нас для розмови є ще чимало, тож сподіваюся іще зустрітися з Вами. А поки що дякую за розмову й вітаю з ювілеєм, так би мовити, «круглої відмінниці», який припав на ці перші травневі дні!

— І Вам щиро дякую. Ювілей же «круглої відмінниці» (сміється) для мене особлива дата!

Розмову вела

Антоніна ГЛУЩЕНКО.