Зовні від інших чоловіків 40-річний малинчанин Олександр Штулінський нічим ніби й не відрізняється. Але коли потрапляєш у його столярну майстерню, відразу очі починають бігати жвавіше й частіше, а серце пульсує в рази швидше…

Останнім часом він почав серйозно займатись столярною справою, виготовляючи з сосни та вільхи цікаві й корисні іграшкові пазли й меблі.

З чого все розпочалося — цікавився журналіст «Соборної площі».

— Спеціальної освіти не маю, закінчив лише середню школу, — розповів Олександр. — Нині працюю екскаваторником на каменедробильному заводі. «Хворіти» ж столяркою почав років десять тому. Дружина якось замовила зробити хлібницю, карнизи… З часом дрібне захоплення переросло в щось більше. Я почав скуповувати необхідний інструмент, а ще мріяв про власну майстерню. А мрії, як відомо, здійснюються. Незабаром у власній майстерні я вже «чаклував» над незвичним ліжком для сина Матвія. Цю річ виготовив із сосни. Але надалі з цим матеріалом не працюю — він дуже волокнистий і при падінні легко ламається. Затим змайстрував із дерева вішалку на прохання куми, бесідку, стіл, стільці з різноманітними візерунками… І так пішло, поїхало. Адже будували свій будинок, народжувались діти…

Дружина Олександра Оля, педагог за фахом, нині перебуває у декретній відпустці, тому й підказує ідеї коханому чоловікові й усіляко підтримує його в цій нелегкій справі. Для сина Матвія (а ще є доньки Ганна та Валентина — прим. авт.) він виготовив також із дерева перші іграшки на колесах — кенгуру та зайчика. А потім прочитав якось у Інтернеті про дерев’яні іграшки-пазли, дізнався, що такі забави для дітей дуже модні за кордоном, і це заняття неабияк зацікавило чоловіка «із золотими» руками.

Згодом лобзиком по ескізу вирізав перші роботи, приніс сину й сказав: «Тримай, цікаво чи збереш сам?». Яким було його здивування, коли через деякий час отримував цілісне зображення казкового чи мультяшного героя й зрозумів, що його праця не була марною. Відтоді почав освоювати не лише покриття цих іграшок лаком на водній основі та морилкою, а й лляною олією, яка, дізнався, краще підкреслює структуру дерева. Нині колекція пазлів налічує вже більше 100 штук. Їх охоче дарує рідним і знайомим, котрі проживають на Львівщині, Івано-Франківщині, Житомирі, Малині.

На розхват із-поміж рідних та близьких і різні меблі, виготовлені руками Олександра.

Особливих секретів успіху майстер столярної справи, каже, не має. Надає перевагу тиші. Спочатку детально вивчає ескізи майбутніх робіт, а вже потім уважно приступає до їх ретельного виконання.

Зараз працює над новою «фішкою»: в Інтернеті відкопав небуденне захоплення простого француза-художника Джіна Жермі, котрий виготовляє чудернацьких чоловічків із дерева. Загадкові й водночас закохані вільхові пари відтепер є справжньою окрасою майс-терні Олександра.

Із задоволенням почав чоловік виготовляти й рамки для фотографій.

— А ще Олександр у мене полюбляє «тихе полювання», риболовлю, — розповіла дружина Оля. — Взагалі він у нас великий трудоголик, багато розповідати не любить — людина діла. Ніколи наперед нічого не анонсує й не розповідає. Коли вже зробить щось, тоді ми всі радуємось черговому витвору тата. Можливо, в цьому й є якийсь секрет та ефект несподіванки, що надійно пов’язав нас навіки…