Центр Малина завжди був місцем насиченим і цікавим на неймовірні події. Тут відбувалися паради різного штибу та інші масові заходи, приймалися важливі рішення для міста, оскільки саме у центрі знаходяться практично всі муніципальні органи управління… Тут траплялися і дивовижно-романтичні або ж комедійно-несподівані зустрічі. Щось подібне сталося у теплу серпневу ніч 1983 року…

Останній місяць літа того року був теплим, але не спекотним, і всім своїм єством натякав, що саме, він, серпень є чи не найромантичнішим місяцем у календарі. Отож, після танців, які проходили під музику групи «Епізод» у міському парку, закохані (і не дуже) «парочки» розходилися містом. Напрямки їх маршрутів мали різновекторний характер. Проте під ранок чоловіча складова цього руху вже одноосібно, часто не дотримуючись раціонального напряму маршруту, поверталася додому. Що цікаво, більшість індивідуальних зворотних шляхів була спрямована через центр міста, і на Соборній площі, яка тоді носила назву — площа 25 Жовтня, ці вектори перетиналися.

Два приятелі у різновекторних напрямах, незалежно один від одного, подалися у нічну мандрівку містом. У одного шлях пролягав з Михайлівки до «Кірпічного», в іншого — з Багна до Меблевої (або ще той райончик називали по-старому — Мишовка). Оскільки лінії маршрутів за геометрією мали перпендикулярний вираз, то ймовірність їхньої зустрічі була доволі високою. При цьому необхідно було лише дотримуватися відповідної швидкості за одиницю шляху, аби цей перетин відбувся у відповідний час та у відповідному місці. Врешті-решт, так і сталося. Вони зустрілися біля будівлі міського готелю.

Від такої несподіваної і приємної зустрічі два приятелі почали про щось гомоніти, розказували анекдоти і навіть спробували співати пісні, оскільки, той, що йшов із Михайлівки, ніс із собою… гітару. В принципі, це було нормально, коли побачення проходило під бринькання шести струн. Щоправда, воно не завжди було мелодійним, але давало певні переваги у досягненні позитивних результатів на побаченні. Шанси були, але гарантій — жодних. Та це неважливо, оскільки, власне, гітара могла використовуватися для антуражу, а при палких поцілунках про цей інструмент забували, і він виконував у нічному спектаклі романтики роль «третього зайвого».

Довго спілкувалися між собою друзі, вже й світати починало. Аж раптом…

— Відійди, будь-ласка, — стиха сказав гітарний друг.

— Куди? — спитав інший.

— Просто трохи відійди і дивись, — благальним голосом промовив «гітарист».

І з розмаху вдарив інструментом об кут міцної масивної будівлі готелю. Від потужного удару гітара розлетілася вщент. У руках «гітариста» залишався лише гриф, з якого жалісно і беззвучно звисали струни…

Оскільки друзі були чемними, вони зібрали уламки, які нагадували собою колись привабливий інструмент, і викинули в урну, що стояла на розі вулиці та площі.

— За що ти її так?

— Погана була гітара, — резюмував «гітарист».

— Чому?

— Бо я на ній… грав-грав, а дівка — не погодилася.

Він зробив рішучий рух, обійняв друга, поплескав його по спині і пішов униз по Кримського назустріч сонцю, що сходило над Малином.

Володимир СТУДІНСЬКИЙ,

м. Малин, спеціально

для «Соборної площі».