Доброго дня, мої любі малинчани, і всі ті, хто досі зі мною. Вже пройшов певний проміжок часу від початку мого лікування і я можу поділитися тим, що відбулося за цей період.

Найстрашніше — це було повідомити рідним про мою хворобу, я чула біль, сльози, розпач, безпомічність. Від мене очікували якихось новин, як з тим боротися, а мені самій у той період потрібна була підтримка, адже я зовсім не знала, що це таке і як будуть складатися обставини далі. Якби ж в Україні мені давали хоч один шанс із тисячі…

Та тепер я знаю — рідним повідомили, що час пішов на години, і мені нічим не зможуть допомогти… Хіба що пробувати звертатись до лікарів за кордоном. І ми знайшли лікарню в сусідній Білорусі.

Як виявилося, нас консультував головний гематолог Міністерства охорони здоров’я Республіки Білорусь, професор і доктор медичних наук, а також завідуюча гематологічним відділенням і кандидат медичних наук, з досвідом роботи в цій сфері більше 20 років. Вони без вагань взяли мене на обстеження і лікування, їм байдужі всі прогнози українських лікарів, у них свій досвід, своя статистика, свої можливості.

Професіоналізм лікарів пояснюється фінансовою підтримкою медицини державою, особливо в сфері онкології. Тут 100% безоплатно лікують кожного громадянина Білорусі, для цього є необхідні умови і ліки, реактиви, в повному доступі і необмеженій кількості в запасах республіканського складу медичних препаратів, чого немає у нас, в Україні, де всі витрати покриває пацієнт, ще й ліки дістати неможливо.

Отже, попри всі невтішні прогнози, Бог вирішив, що я все ж маю жити, показав він мені це через Вас, Ваші добрі серця і щиру щедрість.

Завдяки Вашій підтримці в березні розпочався перший блок хіміотерапії, після якого я вдало вийшла в ремісію, лікарі і самі називають це дивом. На даний момент я вже проходжу 4-й блок високодозної хіміотерапії в м. Мінську Республіки Білорусь (ПРОЙШЛА).

Сказати, що це важко — не сказати нічого. Боротьба продовжується. Для завершення курсу в подальшому очікується ще один, 5-й, блок, і він мав би бути останнім, але хіміотерапію будуть продовжувати аж до моменту операції.

За 4 місяці оббивання порогів Міністерства охорони здоров’я України ми досягли того, що мене поставили в чергу пацієнтів, які потребують лікування за кордоном, адже сума за трансплантацію кісткового мозку (далі — ТКМ) і пошук донора складає 115,6 тисячі доларів. Додатково, за рахунок власних коштів, оплачуються й витрати під час цього процесу та хіміотерапія.

На жаль, без операції обійтися не можна, оскільки, за статистикою, ця хвороба часто прогресує, і ТКМ є чи не єдиним шансом запобігти рецидиву.

Та найсильніше мене тримають на цьому світі мої дітки — двома ручками міцно-міцно, і не дають мені перейти місточок у царство любові, миру і спокою, дають сили боротися.

Щоб вони і мої рідні вірили в це, та і я щоб зовсім не втратити віру, в свою чергу, висловлюю протест хворобі, і стараюся щоб вона на мені була менш помітна, бо це дуже великий стрес для діток, коли мама стає не такою, як завжди.

Також я хочу від усього серця подякувати чудовим людям за психологічну підтримку моїх діточок: тренеру спортивного комплексу «ТРІУМФ» Олегу Михайленку та дитячому центру «Слух Плюс» в особі Тетяни Павлівни Гордієнко й усього її колективу — Наталії Вікторівні та Олені Василівні (прізвищ не знаю).

Також дякую моїм батькам, які мужньо витримують разом зі мною ці випробування і не здаються, чоловіку — який завжди поряд, брату з родиною, всім рідним і близьким.

І дякую Вам, мої любі малинчани, і всі добрі люди, що долучились до допомоги, що повірили в мене і дали шанс на спасіння! Я хочу жити! Я буду боротись далі!

А щоб продовжувати непосильну боротьбу, щоб зробити іще один крок — пересадку кісткового мозку, що вартує 115,6 тисячі доларів, потрібна Ваша моральна та матеріальна підтримка.

P.S. Навіть коли йде дощ, є надія побачити веселку.

ПриватБанк

5168 7427 0880 6272

Гергало Оксана Анатоліївна.