Це все, що вдалося почути від начальника Малинського відділку поліції Олександра Гайового з приводу нібито незаконного затримання та побиття правоохоронцями малинчанина Кирила Д., який, зі слів його дідуся, проходить по справі про викрадення бочок ТОВ «Квінта» як свідок.

Саме дідусь Кирила — Харлампій Домяніді — й звернувся до редакції нашої газети: «Може, хоч ви допоможете, захистите мене і мою сім’ю… — й схвильований чоловік простягнув тремтячими руками аркуш паперу: — Читайте, там все написано…»

«24.06.2018 на святкуванні Дня молоді в парку відпочинку, на очах сотень громадян, робітники поліції, в прямому сенсі слова, напали на абсолютно тверезого молодого чоловіка, який гуляв зі своїм шестирічним сином. Дитина стрибала на батуті, а батько очікував поряд. Зненацька підскочили поліцаї і почали тягнути людину у відділок, начебто на розмову. Коли молода людина відмовила, поліцаї стали крутити йому руки і визивати підмогу. Понабігало дев’ять поліцаїв, дитина побачила, що батька викручують, і в неї сталась істерика. Люди почали підходити і питати, що сталось, в чому звинувачують цю людину, чи взагалі є якісь документи на арешт цього громадянина, на що поліціянти відповідали, що хочуть просто поговорити як зі свідком.

Назріває таке питання, чи є взагалі якийсь закон у нашому місті, де серед білого дня, без вагомих причин, без обвинувачення, навіть не пред’явивши жодних посвідчень, поліція може так «запрошувати» дати свідчення?

Поліція — нова, а методи залишились старі?

P.S. В той же вечір хлопця, якого «викрала» поліція, у відділку чотири години катували і били (імена працівників поліції до отримання результатів перевірки інциденту прокуратурою опустимо — прим. Ред.). Потерпілий після допиту був доставлений у лікарню, де були зняті побої».

У підтвердження останнього чоловік показав нам фото побитого нібито в поліції онука і копію довідки, виданої черговим лікарем Малинської лікарні:

«Довідка видана… в тому, що він звернувся в приймальне відділення лікарні 24.06.18 р. в 23.10 з приводу: забій голови, підшкірна гематома лівої переорбітальної ділянки…»

Трохи заспокоївшись, наш відвідувач повідав більше:

— У цій історії все не так просто… Колись я був грецьким підданим. У 49-му році моїх батьків репресували й викинули в Казахстані. Там згодом я зустрів і свою майбутню дружину. Її ж батьки були з Малина. Так я опинився на Україні, в цьому чудовому містечку. А коли, після проголошення незалежності, мені запропонували прийняти українське громадянство, пообіцявши захист від держави, охоче погодився. Не думав, що переживу згодом таке безправ’я…

Причиною ж усіх своїх сьогоднішніх бід Харлампій Домяніді вважає сусідство з ТОВ «Квінта», яке невигідне господарям заправки.

— Ми купили цей дім, продавши отриману на фабриці квартиру, ще в 1997 році. Власне, не дім — швидше сарай. Але за ці роки опорядили його, обжили. А тепер нам його пропонують продати за безцінь. Років три тому власники «Квінти» вже купили один дім біля мене, затим іще один, а мій залишився ніби острівець на їх території. Коли я не погодився на їх пропозиції продати і свій дім, у хід пішли погрози: не хочеш, мовляв, так — буде попелище, й ти жебраком підеш по світу…

— Але який це має зв’язок із затриманням вашого онука? — все ще не розуміли ми.

— Десь рік тому, — вів далі чоловік, — без мого відома у мене в дворі з’явились якісь бочки. Нібито з-під чи з мастилом, і ці бочки виявились власністю ТОВ «Квінта». Потім вони щезли, а ще через якийсь час мені заявляють: твій онук украв, і що коштують ці бочки нібито 300 тисяч… Про крадіжку заявили в поліцію…

— Але чому бочки «Квінти» були у вашому дворі?

— Не знаю.

— Ось тут, — показав згодом, — стояли. Не знаю, хто й коли поставив, і як щезли теж не знаю. Та, думаю, це просто ще один із методів тиску на мене та мою сім’ю, щоб був зговірливішим… Хоча мене сьогодні більше інше турбує — чому в такий спосіб затримали та ще й побили мого онука, який у справі про зникнення цих злощасних бочок проходить як свідок?..

Це запитання ми задали наступного ж дня начальнику Малинського відділку поліції Олександру Гайовому, який саме влаштував брифінг для журналістів місцевих ЗМІ. Одначе жодних коментарів так і не почули:

— Скажіть, якщо, за словами дідуся, Кирилові вручили повістку з’явитись до відділення поліції 25 числа, чому знадобилось силоміць приводити його у відділок напередодні ввечері?

— Є кримінальне провадження, де фігурує даний громадянин.

— Він проходить як свідок чи все-таки підозрюваний?

— Прошу не писати, бо йде слідство… Воно закінчиться… Чимось…

— Але ж ми не вимагаємо розкривати якісь таємниці слідства. Дайте відповідь тільки на питання: він підозрюваний чи свідок і чому знадобилось його затримувати, а тим паче, як стверджує дідусь, вибивати зізнання ввечері 24-го, коли на 25-те була повістка?

— Він з вами нещирий…

— І щодо побиття працівниками поліції теж? Але ж є довідка лікаря, є фото синців на обличчі… Ну не міг же він сам собі їх нанести…

Фото з мобільного, на якому видно сліди побиття на обличчі.

— Всьому свій час… Скоро буде поставлена точка… І тоді…

Ми спеціально чекали ці кілька тижнів — до 25 липня, коли минав місячний термін, в який прокуратура району, до якої звернувся Харлампій Домяніді з заявою про неправомірні, на його думку, дії поліції щодо його онука. Відповіді на момент здачі номера газети до друку чоловік так і не отримав.

Натомість у розпорядженні редакції «СП» з’явився ще один документ — повістка про виклик гр-на Домяніді Кирила Петровича, якого просять з’явитися 27.06.2018 року до Малинського ВП для участі у слідчих діях в якості таки СВІДКА (див. нижче).

Отже, на одне питання відповідь ми вже маємо. Але після цього тим більше не зрозуміло, чому було в такий спосіб свідка доставляти у відділок. Припускаємо, до свідка, який без поважних причин не прибув на виклик (хоча дідусь стверджує, що затримали онука саме напередодні), міг бути застосований привід — примусове супроводження особи до місця її виклику. Проте, цитуємо 140 статтю Кримінально-процесуального кодексу, «рішення про здійснення приводу приймається: під час досудового розслідування — слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи… Рішення приймається у формі ухвали». Чи було таке рішення по Домяніді?

Читаємо й п. 2 ст. 19 Закону України про Нацполіцію: «Національна поліція має право затримати осіб…» — перелік із дев’яти пунктів, лише один з яких — «підозрюваного у скоєнні злочину» — міг би виправдати затримання Домяніді-молодшого. Проте, ми ж з’ясували з повістки — він проходить як свідок.

 

 

Ну і щодо застосування заходів фізичного впливу, то закон про Нацполіцію (ст. 24) чітко передбачає і ці випадки — «для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам Національної поліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників Національної поліції…» і т.д. Випадок з Кирилом Домяніді (якщо побиття працівником поліції таки було) у цей перелік входить?..

«Національна поліція під час здійснення своєї діяльності має забезпечувати суспільну довіру до себе та підтримку громадян», — читаємо тим часом статтю 10 Закону України про Нацполіцію. Працівник Нацполіції, за цим же Законом (п. 3 ст. 7), не може у виправдання незаконних дій або бездіяльності посилатися на інтереси служби, … вимоги вищестоящих посадових осіб або будь-які інші обставини та мотиви. Ніякі виняткові обставини або вказівки не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності Національної поліції.

Втім, не будемо поспішати з остаточними висновками. Дочекаємось таки результатів перевірки даного інциденту працівниками прокуратури. Хоча:

— Я чомусь уже не вірю в торжество закону і справедливості тут, на місцях, — каже Харлампій Домяніді. — Але якби мова йшла тільки про мене, безправного пенсіонера. За онука ж іще спробую поборотись. Вже готові в мене звернення до Генпрокурора, нашого Президента… Невже дарма?..

Світлана Володіна.