Чепурна хатина 69-річного колишнього інженера-технолога ВАТ «Прожектор», художника-самоучки, малинчанина Віктора Івановича Кравченка нагадує справжню картинну галерею. Тут і портрети відомих історичних постатей, і мальовничі поліські пейзажі, сільські етюди…

— Давно захопились живописом? — цікавлюсь.

— У школі свого часу доводилось допомагати в оформленні плакатів, стінгазет, які малював гуашшю. Тоді це було модно й дуже популярно. Хоча на ту пору мене більше приваблювало інше заняття — ліпив із глини та пластиліну фігури різних історичних постатей, героїв давньогрецьких міфів. До слова, деякі з цих робіт — погруддя Ніни Сосніної та інших учасників Малинського підпілля — ще й нині є частиною експозиції музею рідної школи-ліцею №1.

— Свого часу ви й гурток вели…

— Клуб. У 80-х роках в підвалах будинків, розташованих на вулиці 30 років Перемоги, організував дитячий клуб «Сучасник». Крім гуртка ліплення, який я вів від ЦДЮТ, при клубі діяли ще й драматичний та хореографічний, спортивні секції з боксу та шахів. Була своя бібліотека. Навіть каток для хокею, який узимку заливали власноруч вихованці та їхні наставники. То все було чудово, незабутньо, цікаво… Нині ж — це просто спогади й історія. Зараз, на жаль, переважна більшість дітей «пропадає» днями в телефонах, приставках, комп’ютерах, їх зрідка побачиш тепер на вулиці з м’ячем, про книгу в руках уже й не кажу — це взагалі фантастика… Прогрес іде вперед!

— І все ж, давайте повернемось до початку нашої розмови — вашого захоплення малюванням. Що й коли спонукало знову взятись за пензля?

— Вихід на заслужений відпочинок. Треба ж було чимось заповнювати вільний час, а ще … здійснити, нарешті, давню мрію моєї мами Марії Олексіївни — вона хотіла бачити сина справжнім художником…

Нині у творчому доробку майстра нараховується більше 50 різножанрових картин. Сюжети для своїх полотен Віктор Іванович бере переважно з натури. Першою ж серйозною роботою майстер вважає портрети онуків Іллі та Дмитра. На чільному місці висить нині й портрет відомого нашого земляка, мандрівника й науковця Миколи Миклухо-Маклая, 175-річний ювілей якого відзначатимемо цього року.

Не раз художник-самоучка демонстрував свої роботи на виставках у Малині та обласному центрі, і завжди глядачі були у захваті від його полотен, виконаних у своєрідній манері, по-особливому. Бо, як сказав якось хтось із великих: «Кожна моя картина повинна щось сказати, по крайній мірі тільки для цього я їх і пишу». Цим правилом послуговується й малин-чанин. Як і висловом відомого французького філософа й енциклопедиста Дені Дідро: «Кожен твір ліплення або живопису має висловлювати собою якесь велике правило життя, має повчати, інакше воно буде німим».

Життя можна любити по-різно-му, каже Віктор Кравченко, проте намагається його подати в своїх роботах лише в тонах любові, доброти, радості, бо лиха та неприємних моментів нині і так вистачає сповна.

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.

Фото автора.