Спочатку трохи передісторії. ТОВ «БМ Граніт-У» хоче рекультивувати «Калюжу», аби в майбутньому видобувати граніт для виробництва щебеню, каменю та заповнювачів для важкого асфальтобетону. Для цього мають спеціальний дозвіл на користування надрами строком на 20 років, починаючи з 2007-го.

Із 2017-го прокуратура намагалася повернути родовище власнику — Українківській сільраді, оскільки «утримання родовища, розробка якого протягом 10 років так і не розпочалася, суперечить інтересам держави та територіальної громади, які не одержують очікуваний прибуток від пов’язаної із використанням надр діяльності». Але за півтора року в судах підприємцям вдалося відстояти своє право на користування надрами.

У 2019 році ТОВ «БМ Граніт-У» уклав договір оренди земельної ділянки з Житомирською ОДА. Остання при цьому посилалася на прийняте ще у 2018 році рішення нашої районної ради про затверд-ження технічної документації щодо визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Одначе, щоб розпочати свою діяльність, компанії необхідно було пройти ще й так звану процедуру оцінки впливу на довкілля (ОВД), котра фактично є основним дозвільним документом для провадження господарської діяльності. Процедура, щоправда, ця непроста, займає від чотирьох до восьми місяців і передбачає кілька етапів, серед яких і проведення громадських обговорень. Тільки після цього, впродовж 25 днів, управління екології облдержадміністрації надає свій висновок щодо впливу на довкілля.

У 2019 році про «обговорення» громадськості стало відомо лише тоді, коли підприємці завезли обладнання на об’єкт та почали відкачувати воду з «Калюжі». Народ повстав проти такого зухвальства, й Житомирська ОДА зупинила незаконні роботи через суспільний резонанс та невідповідність у документах. А саме, що Малин знаходиться за 6 км від об’єкта та посилання на село Городище, яке з 1975 року є частиною міста.

І ось, через два роки, в реєстрі ОВД знову опублікували «Звіт з оцінки впливу на довкілля розробки та подальшої рекультивації Малинського родовища гранітів ділянка Городищенська в Коростенському (Малинському) районі Житомирської області».

На близько 230 сторінках компанія намагається переконати, чому своєю діяльністю не шкодитиме довкіллю…

Та в Малинської громади, як засвідчило громадське обговорення минулої п’ятниці, на це інша думка.

Насамперед, слід сказати, що громадського обговорення у Малині не було вже давно. Такого, щоб не на папері, а реального — дискусійного, жвавого, з пропозиціями і міркуваннями. Але тема під назвою «Ні кар’єру на Калюжі!» просто просилася «на люди» і перейшла з інтернет-площини в реальну.

Щоправда, готувалося це обговорення, здається, не дуже ретельно, про що свідчить оголошення у соцмережах, яке з’явилося за день до його про проведення. Та й призначений час сумнівно зручний для більшості містян — 11 година дня.

Проте активісти таки підтягнулися і гуртом стали думати, що ж робити далі з «Калюжею», аби сила громадська таки перемогла чиновницьку.

На власній сторінці у соціальній мережі Фейсбук того ж дня депутат міської ради Наталія Парфіненко зазначила:

«Так, як мер міста Олександр Ситайло, був зайнятий іншими господарськими справами засідання провели заступник міського голови Павло Іваненко та радник міського голови Дмитрій Кисельчук».

Ті,в свою чергу, запевнили, що влада — з народом і закликали озвучувати думки.

Одна з пропозицій, яка прозвучала, — ініціювати розірвання договору оренди компанії на територію родовища і прийняти рішення про розширення меж Малина на ці землі, що допоможе зробити Малинську громаду кінцевим розпорядником цих ділянок.

Цікавило учасників обговорення й те, чи поніс хтось відповідальність за неправдиву інформацію, вказану у повідомленні про планову діяльність ще у 2019 році. А саме, що Малин розташований на відстані 6 км (!) від родовища.

Виникали питання й щодо прикріплених уже в нинішньому звіті листів екологічної інспекції, яка в своїх висновках знову таки посилається на неіснуючі село Городище та Українківську сільську раду. Водночас Малин абсолютно не згадується. Виходить, екологічна служба знову керується неправдивою інформацією, тож такий документ можна вважати фіктивним.

Зазначали представники громадськості й про те, що в новому санітарному висновку від 2020 року вказується, ніби добувна діяльність буде проводитися на відстані 500 метрів від міста й лише в тій частині кар’єру, де дотримана норма. А на території, яка розташована ближче, лише складатимуться відходи. Та, звучала пропозиція, чи не варто перевірити оцінку цієї межі ще й землевпорядниками та представниками міської влади і повторно визначити цю «лінію відмежування»?

Згадали й про рідкісну тварину-норку і про сон-траву та проліски, які занесені до Червоної книги. Мовляв, уся ця флора і фауна, присутня в межах «Калюжі», є додатковим аргументом на користь її збереження.

Не оминули й тему активного дозвілля і відпочинку, в тому числі й цікавості «Калюжі» для туристів. Проте заручитися підтримкою дайверів, які свого часу організували в затопленому кар’єрі підводний музей, що міг би стати туристичною родзинкою Малинщини, присутні не змогли. За словами заступника мера Павла Іваненка, «вони, може, і напишуть, а може, і не напишуть», бо у них схожа ситуація була, і навіть лист написаний, але дайверами у схожій ситуації зацікавилася прокуратура…

Тим часом, звучали й інші конструктивні пропозиції та зауваження. А громадський активіст Микола Поліновський не зрадив своїй давній анархічній позиції й запропонував присутнім боротися за «Калюжу» «всіма доступними способами». Певно, й такий метод у нинішній ситуації має право на життя, хоча через шпальти видання аж ніяк не закликаємо брати вила, а діяти лише цивілізовано.

Чим закінчилися слухання? Обранням ініціативної групи від громадськості на чолі з Наталією Парфіненко. Вона має взаємодіяти з владою, і підсилювати одна одну. Чи буде так — побачимо.

Часу на написання листів до обласного управління екології, яке на період карантину приймає зауваження лише в письмовому вигляді, залишилося не так уже й багато. Наразі це єдина «зброя», якою можуть скористатися усі бажаючі відстояти «Калюжу». Зразки заяв — у вільному доступі в малинських соціальних групах та на особистих сторінках громадських активістів. Проте листи листами, а без реальних зустрічей та з’ясування стосунків, здається, тут знову не обійдеться.

Досвід попередніх років — тому підтвердження, коли саме «усіма доступними силами», включно з чергуванням біля кар’єру та з залученням авторитетних мас-ме-діа, вдалося на деякий час відтягнути ситуацію. Чи вдасться цього разу?

Тим часом

Цікаві думки з данного приводу висловив у соцмережах колишній керівник Малинського каменедробильного, а згодом — іншої структури ТОВ «Юнігран» Петро Толкач. Цитуємо:

Про «Калюжу» і не тільки…

«Малин этим знаменит: лучший в мире здесь гранит!» — це зі старого вірша про Малинський каменедробильний завод.

Така оціка певною мірою стосується всього Пинязевицького родовища гранітів, що нині розробляється трьома потужними підприємствами з загальним потенційним видобутком до 2 млн кубічних метрів граніту в щільному вимірі.

Загалом це родовище величезне за площею: простягається від Гранітного на сході аж до Мелень на заході. Але розробка ведеться в східній його частині — на південно-східній околиці Малина. Заторкнута територія біля 500-600 гектарів, хоча власне розробка (кар’єри) — біля 200 гектарів.

Зараз маємо дискусію щодо відновлення видобутку граніту на колишньому кар’єрі №4, так званій «Калюжі» (до речі — топонім мій, Іван Андрійович Недогарок — останній директор того підприємства тому свідок!).

На початку 90-х років минулого віку це підприємство не витримало конкуренції більш потужних сусідів, та й до безпеки як такої було безліч питань.

Кар’єр поступово затопився і потроху рекультивувався небайдужою участю в чудову водойму з прозорою водою і став улюбленим місцем відпочинку малинчан, і не тільки. Звичайно — не Мальдіви, близькість діючих кар’єрів дається взнаки, проте кращого місця в окрузі просто нема.

Що ж очікувати від відновлення розробки? Робочі місця? Не смішіть! На сусідніх підприємствах повно вакансій цього профілю! Треба більше щебеню? Та сусідні підприємства не працюють на повну — ринок стільки не приймає!

А от гарного місця відпочинку вже не буде. І лугу з червонокнижними, навіть реліктовими рослинами не буде. А збільшаться площі пустель, якими по факту є кар’єри — іншого не буває.

До того ж ще ближче до міста — запаси то на захід від нинішньої водойми. Та і повітря чистішим не стане. Навіть зараз на діючих під-приємствах спалюється до двох десятів тонн дизелю щодоби. Вибухівка, яка б вона добра не була, теж не озоном вибухає… Вже що маємо — то маємо… Навіщо ускладнювати, для чого?

Малинці, на хіба воно нам треба..?

Малинський міський краєзнавчий музей на своїй сторінці у ФБ висловив з цього приводу і свою точку зору. Цитуємо :

У кожного міста є своє унікальне місце, яке вабить до себе не лише містян, а й туристів. У Малині таким місцем став затоплений колись кар’єр з прозорою смарагдовою водою, у народі — «Калюжа», а на мапах гугл та туристичних ресурсах України — Малинський підводний музей скульптур.

Неофіційний статус музею кар’єр отримав завдяки дайверам з Києва, які затопили у ньому різні скульптури, що можна побачити, пірнувши на дно у спеціальному дайверському спорядженні.

Серед експонатів музею: мотоцикл, машина, кований якір, трансформаторна будка, макети польських підводних мін, гармата, ракета, насосна станція і навіть кілька оригінальних статуй. Всі транспортні засоби ретельно перебрані і очищені від усього непотрібного, так що вони абсолютно безпечні для екології і не шкодять кар’єрним рибкам.

Подобається нам це чи ні, але кар’єр вже став родзинкою і своє-рідним туристичним магнітом нашого міста. І коли сюди їдуть групи екскурсантів, вони обов’язково просять повезти їх до підводного музею скульптур. Саме через цю свою унікальність та туристичну привабливість підводний музей скульптур включено до розробленого міським краєзнавчим музеєм туристичного маршруту «Малин та околиці», і на пропозицію Житомирського обласного туристичного інформаційного центру замовлено та виготовлено туристичні вказівники, зокрема й для підводного музею.

Відкачка води з кар’єру і поновлення видобутку граніту не лише знищить це унікальне місце, яке є улюбленим місцем відпочинку багатьох малинчан, але й матиме негативний вплив на екосистему та здоров’я людей, які живуть поблизу кар’єру.

Розвиток туризму також може створювати робочі місця і приносити податки в бюджет, розвивати сферу туристичних послуг (організація проживання, харчування, екскурсії, розваги, надання в оренду спорядження, виготовлення брендованої сувенірної продукції і т.д.) без шкоди для довкілля та людей. І підводний музей скульптур якраз і може виступати в ролі такого туристичного магніта, навколо якого створюватиметься туристична інфраструктура та надаватимуться турпослуги.

…гарнішого місця для відпочинку на природі в Малині годі шукати. Невже воно заслуговує на те, щоб бути знищеним?