«Від районних поліклінік до міністерств та управлінь — дуже далеко, нас там не чують. То, можливо, місцева влада могла б посприяти у вирішенні наболілої проблеми. Інакше буде катастрофа…»

Це — цитата з виступу головлікаря Малинського центру первинної медико-санітарної допомоги Олександра Андрійцева під час медради, яка відбулася минулого тижня за участю заступника міського голови Віталія Лукашенка.

Загалом нарада присвячувалась підсумкам роботи малинської «первинки» за минулий рік, але чи не кожен виступ медиків на ній був справжнім криком душі і закликом до порятунку. Порятунку найціннішого — життів їхніх пацієнтів, особливо маленьких.

— Пригадайте, — звернулася під час цієї наради до колег і представників міської влади педіатр Ніна Козлова, — якими словами ми зазвичай розпочинали й закінчували медради? Ми говорили: найважливіше за все — життя людини. Тепер складається враження, це не так, — і лікар навела лиш один приклад, який, на її думку, не піддається законам логіки. Та про нього трохи нижче. Бо тон розмові таки задав головлікар «первинки» Олександр Андрійцев, якого потім підтримала більшість колег.

Узагальнений посил медиків «первинки» до влади такий — відколи Малинська лікарня перепрофілювалась у «ковідну», вони стали заручниками абсурдної ситуації. Тепер вони не знають, куди направляти та як лікувати тяжкохворих, у тому числі й дітей. Адже наша лікарня нині не приймає хворих з інсультами, гіпертонічними кризами та іншими тяжкими станами — госпіталізують лише пацієнтів із коронавірусом. Жителі Малинщини навіть не можуть зробити у своїй лікарні УЗД та інші обстеження через ту ж причину — ковідний профіль закладу. Невчасне ж обстеження та госпіталізація до інших лікарень, на жаль, іноді закінчуються трагічно.

Кожен із лікарів наводив свої кричущі факти.

— У Коростені, — повідав головлікар малинської «первинки» Олександр Андрійцев, — померла шестирічна дитина, яку декілька годин возили з однієї лікарні в іншу, шукаючи ліжко-місце. У хлопчика була температура, він скаржився на сильні болі у животі. Батьки викликали швидку, медики запідозрили у пацієнта апендикс. Повезли дитину в Овруч, бо Коростенська лікарня теж — ковідна. Там встановили у хлопчика перитоніт. Там же малого й прооперували та направили опісля у Станишівку. В обласній дитячій лікарні дитину вдруге поклали на операційний стіл, але це не врятувало їй життя. Було втрачено занадто багато часу на поїздки, а у таких випадках цінується кожна хвилина. Думаю, усім нам є над чим замислитися, аби таке не повторилося, — констатував головлікар.

— На жаль, ситуація, у якій ковідна лікарня приймає лише пацієнтів з коронавірусом, характерна не лише для Малина — така біда в усій країні, — резюмував Андрійцев. — Змінити щось може лише МОЗ, але для цього потрібно, аби міністерство оперативно реагувало на покращення епідеміологічної ситуації, зниження захворюваності і дозволило перепрофільованим медичним закладам приймати не лише хворих з ковідом, а й з іншими недугами. Та цього не відбувається. Від районних поліклінік до міністерств та управлінь дуже далеко, нас там не чують. То, можливо, місцева влада могла б посприяти у вирішенні наболілої проб-леми. Інакше буде катастрофа…

— Вона вже є, — підтримала головлікаря його заступник Олена Раєць. І навела свій приклад. — Нещодавно до мене за допомогою звернулася 73-річна пацієнтка з цілим букетом недуг, серед яких хворе серце й цукровий діабет. Цього ж разу жінка скаржилася на нестерпні болі у животі. Запідозрили сечокам’яну хворобу. Слід було терміново класти пацієнтку у лікарню, робити УЗД, інші обстеження. Але у малинській лікарні відмовили у госпіталізації, прикриваючись знову ж таки ковідом. Через декілька днів жінка померла. І таких прикладів, — за словами Раєць, — сотні.

Багатьом хворим, — констатувала вона, — не під силу через стан здоров’я і безгрошів’я їздити на обстеження в область. І що робити лікареві, коли пацієнт потребує негайної госпіталізації? Везти хворого з Малина у коростенську лікарню, звідти — у народицьку чи овруцьку з надією, що хоч десь заберуть хворого? Чим це може закінчитися, ми вже знаємо.

Педіатр Ніна Козлова емоційно виливала те, що болить її колегам, які опікуються найменшими пацієнтами:

— Раніше хворих діток із Народич везли у малинську лікарню, бо тут — дитяче відділення, педіатри… Тепер же відправляємо нашу малечу в Народичі, де немає умов для лікування, дитячих лікарів. Це — нонсенс! Або до мене на прийом приводять дитину, і я розумію: є підстава для госпіталізації. Та спершу мушу обдзвонити усі лікарні області, шукаючи місце для маленького пацієнта. Скільки відтак втрачаємо часу, сил?.. Добре, коли батьки знають, куди везти дитину, до кого звертатися, з ким домовлятися про госпіталізацію. Зрештою, мають свій транспорт. Але ж є мами й тата з віддалених сіл, які розгублено дивляться на лікарів і чекають допомоги. А що ми можемо їм запропонувати?..

Останнім часом, — продовжила думку педіатр, — зіткнулася з тим, що обласні лікарні, які мають приймати наших дітей, заповнені вщент. Принаймні так було два тижні тому. Тож ми губилися у здогадках, куди направляти хворих? Притому, що наше дитяче відділення на той момент було порожнім.

З огляду на все це, — резюмувала дитячий лікар, — у мене виникає запитання: скільки хворих з коронавірусом нині у нашій лікарні? Якщо небагато, то, може, все ж таки доцільно відкрити дитяче відділення? Упевнена, вихід є у будь-якій ситуації, головне, аби було бажання його шукати. Враховуючи, що лікарня ковідна, можна, наприклад, зробити інший вхід для діток, дотримуватися соціальної дистанції, користуватися засобам захисту…

— Якщо не можна відкрити дитяче відділення, хай би хоч створили два-три ліжка для соматичних хворих, адже йдеться передусім про дітей, — погодилася з колегою Олена Раєць. — Та й ніхто не відміняв наказ МОЗу про те, що діти до року повинні лікуватися лише у стаціонарі…

— Сьогодні усе частіше пригадуються слова, що у нас була найкраща в світі система охорони здоров’я, — наостанок висловила думку педіатр Тетяна Ковалінська. — Але медична реформа усе розламала, розкурочила, а докупи скласти не виходить. Нині куди не глянь — розруха, безлад, медичні послуги стали практично недоступними для простої людини. Міністерство часом приймає такі рішення, які просто не можливо втілити у життя, вони не мають нічого спільного з реальністю. Тож погоджуюся з головним лікарем: у нас єдина надія на місцеву владу. Просимо, аби керівництво громади написало у міністерство звернення дозволити малинській лікарні виділити хоч декілька ліжок для соматичних хворих, зокрема для дітей. Адже з коронавірусом, судячи з усього, попрощаємося не скоро, а негаразди, які ми озвучили, чекати не можуть.

На цій, зовсім не оптимістичній ноті, засідання закінчилося.

А що ж наша нова, міська, влада?

Читаємо на офіційному сайті мерії:

«Підсумки року було під-ведено на медичній раді НКП «Малинський міськрайонний центр медико-санітарної допомоги».

У своїх виступах і головний лікар Олександр Андрійцев, і очолюваний ним колектив були одностайні: «2020 рік, як ніколи, був тяжким для усіх медичних працівників. Коронавірус змусив мобілізувати усі сили, аби первинна допомога надавалася на належному рівні».

Як зазначили медики, найбільше навантаження припало на жовтень-лис-топад минуло року, коли сімейні лікарі заміняли хворих колег і до того ж приймали у декілька змін пацієнтів з підозрою на COVID-19 в облаштованому ізоляторі. Плюс до того ж Малинська лікарня була переоснащена під вимоги пандемії. А це означало — призупинення роботи основних відділень, денного стаціонару, УЗД-діагности-ки. У цій ситуації «первинка» працювала у посиленому режимі. Приємно, що працівники сільских ФАПів та амбулаторій у цій ситуації підставили своє плече та працювали на місцях наповну.

Питання викликає й механізм запланованої урядом вакцинації від COVID-19 .

На медичній раді також були обговорені питання виявлення туберкульозу, онкологічних хвороб, виїзних прийомів лікаря-гінеко-лога до сіл Малинського району, проаналізовано стан дитячих хвороб, вакцинації тощо.

Підсумовуючи нараду, заступник міського голови Віталій Лукашенко відмітив дійсно важливу роль «первинки» і подякував за роботу, разом з тим він зазначив, що ряд питань потребує спільного вирішення з керівництвом Малинської лікарні».

 

У зв’язку з цим хочеться запитати єдине: коли воно буде, те «спільне вирішення ряду питань»?

Цього тижня, до слова, була, вибачте за тавтологію, чергова позачергова сесія нашої міської ради. Та про звернення до МОЗу — дозволити малинській лікарні виділити хоч декілька ліжок для соматичних хворих діток, про що просили владу медики, наші народні обранці навіть не згадали. Чи за тиждень так важко було його підготувати?

Тож яка трагедія, упаси Боже, має статись, аби медиків «первинки» почули? Про простих смертних мовчимо…