Не знаю, чи є на світі людина, котра б нічим не цікавилась. Та не всі, хто захоплюється моделюванням, створює машини; не всі, хто цікавиться спортом, стануть спортсменами; не всі, кому подобається музика, будуть музикантами… Головне — мати якесь улюблене заняття, щось робити. Адже захопленням можуть стати не лише американські бойовики чи нескінченні серіали, а й те, що може збагатити вас духовно…

Про свої, на перший погляд, незвичні для чоловіка хобі — вишивання бісером картин та виготовлення з дров казкових і мультяшних героїв — учитель фізичної культури Малинської школи-ліцею №1 Леонід Кондратовець спочатку розповідати не хотів. Аргументував коротко: «Таких, як я, нині багато, та й хобі це не таке вже й рідкісне…»

Але, коли я завітав на чепурне подвір’я малинчанина-педагога й на власні очі побачив його дерев’яні «шедеври» та майстерно вишиті картини, мій співрозмовник таки здався на умовляння і поділився з читачами «Соборної площі» секретами своїх захоплень.

 — Леоніде, то з чого ж усе розпочалося?

— Якось побачив в Інтернеті, як люди прикрашають свої подвір’я різними фігурками та фарфоровими статуетками. Загорівся цією ідеєю, а коли на зиму привіз соснових і березових дров, вирішив відразу потихеньку відбирати матеріал для майбутніх дерев’яних виробів — сови, зайчиків, поросяток, господаря й господині… За роботу взявся відразу, коли назбирав необхідні дров’яні відходи… Ніколи не думав, що з такого мотлоху та підручного «декору» — мішковини, пластмаси, дроту, гудзиків, соломи, вербових гілок, можна виготовити своїми руками цікаві й гарні речі, що радуватимуть око, а головне — даруватимуть постійно насолоду.

— А у вашій родині хтось уже мав справу з деревом та вишивкою?

— Я родом із Олевського району. Неабияким майстром у нашій сім’ї був батько Микола Сидорович, котрий своїми руками майстрував людям печі, груби, каміни, виготовляв держаки для кіс, топорища, гребінки, граблі… А картини вишивала хрестиком моя мама — Мар’яна Себастьянівна. Тепер ось і дружина Світлана, котра працює вчителем Іванівської ЗОШ. Саме від неї і «захворів» вишиванням у 2014 році — побачив, сподобалось, вирішив спробувати і собі. Нині у своїй колекції маю шість різножанрових, вишитих бісером, картин.

Навіть, якщо щось відразу і не виходить так, як задумав, не сумую. Головне тут — терпіння, увага й знання своєї справи.

— А чому саме казкові та герої мультфільмів прикрасили ваше подвір’я?

—У будь-якому віці людина відчуває себе трішки дитиною, бо це безтурботні роки. Тому, щоб повернутись у казку й молоді роки я й вирішив змайструвати отаких «охоронців» нашого двору.

— Якісь особливі інструменти маєте, майстерню?

— Я ще початківець у цій справі. Раніше майстрував лише дерев’яні грибки. Декілька казкових героїв виготовив для себе, а ще пару подарував на свято — 8 Березня — своїй сусідці Греті Василівні, котра приїхала з Білорусі. Вона, до речі, дуже гарно малює картини…

А щодо спеціального обладнання і майстерні — не маю ні того, ні іншого. Працюю переважно сокирою та пилкою. В середньому затрачаю півтори-дві години на виготовлення таких дерев’яних «шедеврів». Шкодую лише про те, що маю такий матеріал, який через декілька років може зтрухлявіти. Тому мрію наступного року привезти дубових та ясенових дров, і змайструвати з них солом’яного бичка та інших казкових персонажів…

— Маєте якісь правила, секрети під час заняття улюбленою справою?

— Особливих правил не маю, але знаю одне: роботи не варто боятися ніколи, якою б вона не була, бо, як твердить народна мудрість, маленька праця краща за велике безділля. А ще мені імпонують слова відомого українського філософа та мандрівника Григорія Сковороди: «Роби те, до чого народжений». Не погодитися з ними важко.

Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.